Настоятель Петропавлівського чоловічого монастиря, що у селі Світязь на Волині, отець Арсеній став хрещеним батьком для 104 дітей.
Про це пише «Вісник».
Вперше став кумом у сьомому класі
«Живуть мої хрещеники у Світязі, Любомлі, Луцьку, Ратному та навіть Білорусі», – усміхається отець Арсеній.
Його обличчя аж світиться радістю, коли розповідає про своїх хрещеників. Вперше ніс дитину до хреста у сьомому класі – хрестив маленького родича у своєму рідному селі Черче колишнього Камінь-Каширського району.
Отець Арсеній з побожної сім’ї, тож змалку молився і читав православні книжки. Після першого похресника отця Арсенія (а тоді ще Василя Дем’янчука) кликали за кума багато родичів та знайомих. Ще у мирському житті став хресним батьком для пів сотні малюків!
За непохитну віру в Бога, доброту, турботу цінують отця Арсенія. І хоч він прийняв чернечий постриг, а монахи не мають права бути кумами, все ж отець Арсеній став хресним татом ще для пів сотні дітей. Серед них є й двійні!
«Коли у нашому храмі замироточила ікона Божої Матері Почаївської, люди почали приїжджати з різними потребами. І в багатьох випадках по щирій молитві отримували благодатну допомогу. Це зцілення від хвороб, допомога у різних життєвих ситуаціях і навіть у бізнесі, – розповідає отець Арсеній. – А ще часто приїжджали подружні пари, які довго не мали дітей, і молилися біля чудотворної ікони. От одна сім’я з прикордонного містечка журилася мені: «Батюшко, уже набридло приймати ліки – ми їх відрами п’ємо, а толку нема». Молода пара часто молилася біля Почаївської ікони, і з Божою допомогою з часом жінка завагітніла. А коли народилася дитинка, попросили мене стати хресним татом. Я запитав благословення у правлячого владики, і він дав на це згоду. А потім інші пари, які молилися біля ікони і дочекалися довгожданих діток, теж просили бути хресним. І щоразу я звертався до правлячого владики. Він не перешкоджав, але дивувався, чому саме мене кличуть. А старі люди кажуть: від хреста відмовлятися не можна», – усміхається отець Арсеній.
Шум в голові – може вдарити інсульт!Поки не лопнули судини в голові терміново випийте 3-5 крапель теплого…
Найменшому хрещенику чотири роки, а найстаршому – 28.
«Я вже й хрещений дід», – сміється монах.
Бо хресні діти вже самі стали батьками. А деяких похресників отець Арсеній навіть сам вінчав!
«Коли я вийшла заміж, то померла моя мама. Її мені замінила рідна тітка Марія, мама отця Арсенія. Ми родина, з дитинства знаємося. Отець Арсеній хрестив усіх моїх чотирьох дітей. Ще коли вчився в семінарії – Інну, Сергія, Альону, а коли став монахом – то найменшого Богдана. А минулого року у світязькому храмі вінчав дочку Інну та її чоловіка Сашу. За турботу, ласку ми щиро дякуємо нашому отцю Арсенію!» – згадує Руслана Дудік з села Черче.
Мамі монаха допомагали його похресники
Іванко, Василько, Тетянка, Марійка, Галинка… Усіх 104 похресників важко назвати і не помилитися з іменем. Тож отець Арсеній склав список, де зазначені усі.
«Може, я не усім спроможний зробити подарунки на Миколая, Різдво, але я роблю найбільший дарунок – щоденну молитву за них. І вони моляться за мене. Коли я потрапив у лікарню, багато моїх похресників і кумів дзвонили й казали: «Батюшко, ми молимося за вас», – каже отець Арсеній.
Дуже часто хрещеники приїжджають у монастир до отця Арсенія на престольний празник, до сповіді, причастя, на його день народження, щоб особисто привітати зі святом. Він пригощає їх цукерками, дарує іконки, діти з любов’ю горнуться до свого хресного-монаха. А отець Арсеній іноді їздить на дні народження до тих, хто живе ближче. Перед святкуванням служить подячний молебень, а тоді вже гості з іменинником гуляють забаву. На жаль, ще жодного разу не збиралися усі хрещеники разом, але у майбутньому отець Арсеній хотів би присвятити для такої щемливої зустрічі спеціальний день, щоб приділити увагу кожному.
«Найбільше радує, як каже святий апостол Іван Богослов, те, що діти перебувають в істині. Мені приємно, що батьки навчили їх відвідувати храм і молитися.Для мене більшої радості немає», – зізнається отець Арсеній.
Особливо тішилася хрещениками отця Арсенія його мама, яка не мала онуків. Після смерті чоловіка вона жила самотньо у селі Черче, але не зосталася одинокою. Її часто навідували синові похресники, косили, орали город, садили-копали картоплю. І навіть зараз, коли мами вже немає на білому світі, кума монаха доглядає його батьківську хату. У Черче після довгої розлуки хоч раз у пів року навідується отець Арсеній. Щоб вдихнути запах рідного дому і згадати щасливе дитинство з батьками…
