Як сталов відомо, у селі Оленине Камінь-Каширського району випікають хліб за оригінальною технологією.
Про це розповіла місцева мешканка Марія Босак – пише газета «Полісся». передає Район. Любешів.
Відтак, в Олениному, перш ніж пекти хліб, збирали та сушили листя. Збирати листя дерев колись було відповідальною справою для тутешніх дітей. На той «промисел» малечу зазвичай відправляли батьки осінньої пори, коли осипалися клени й дуби.
Потім листя нанизували на дерев’яний прутик або дріт і залишали сушитися. Здавалося б, навіщо це? А все те робили, щоб згодом, розповідає Марія, використовувати добре висушені листочки у процесі приготування хліба. Кленове або дубове листя, хоча годилося й інше, слугувало формою для буханців.
«Спечений на кленовому чи дубовому листі хліб ні з чим не порівняєш. Словами не описати, наскільки приємно його їсти. Лиш тільки дістаєш гарячі буханці з печі, той аромат так і вабить врізати окраєць, щоб покуштувати. Не можеш діждати, поки трохи схолоне. Найбільш смакує він до борщу з кислою капустою та сушеними грибами. Але годиться до всього. Такий же добрий», – описує Марія власні враження від смакування ним.
Потому пригадує, що і її мама завше пекла лише так та й інші жінки в селі. Тоді інакшого рецепту не знали. Не мали форм, як тепер, тож замість них слугувало листя. Та від цього тільки вигравали. Листя додавало випічці пікантного аромату, смаку, прикрашало її.
Насамперед, за словами господині, треба налаштуватися на добрі думки, викинути з голови й душі все, що тривожить, тоді вже приступати до справи. Наче берешся за приготування великодньої паски. Хоча, коли поміркувати, то весь хліб – святиня, неважливо для буденного вжитку він спечений чи на празник. У думках промовити молитву та… почати сакральне дійство.
«Зготувати розчину, раніше її робили в діжі, зараз для цього використовують будь-який посуд, аби зручний і глибокий. Змішати разом борошно, воду, трішки дріжджів і залишити у теплому місці на кілька годин. Найкраще на ніч, щоб підкис. Потому наступного дня всипати достатню порцію борошна, дрібку солі, частку олії та замішати тісто. Поки пораємося, вже годиться, щоб у печі потріскували дрова, підійдуть березові, соснові. За час, що вони згорять, тісто якраз підійде. Далі вигрібають жар і на чисту черінь викладають рядами сформовані хлібини на листки із дерев. Аби тісто в процесі випікання не розлазилося, хлібину оперізують палінкою – “ремінцем” із тугішого тіста», — навчає жінка.
Сьогодні, як і колись, для приготування хліба вона використовує борошно власного млива зі свого зерна, перемелюючи житнє зерно механічним млином, а здавна це робили кам’яними жорнами. Отож, аби скуштувати хліба, треба добре попрацювати.
«Батько вранці встане, намеле борошна, другого дня мати пече хліб. Так як дріжджів не було, де ж їх тоді було взяти, то, готуючи закваску чи по-іншому розчину, кидали в діжку черствий хліб. Хто мав сироватку від молока, то на сироватці розчиняли, щоб кислоти трошки додати. Замішували густе тісто. Хліб виходив трохи темніший, аніж з пшеничного борошна, і твердіший, довго не черствів. Тримали в холодному місці, а якщо залишався, то засушували на сухарі. У жодному разі не викидали і не скормлювали худобі, свиням, що нерідко є серед людей тепер. Бо хліб колись вважали святинею, відповідно до нього й ставилися. Пригадую зі своїх дитячих літ, впаде крихта на землю, то мати говорить: “Ану, підійми, і поцілуй”. Підніму, поцілую та кладу на стіл, або з’їдаю… Зараз рецепт спростився, менш марудно його готувати. Та одне не змінилося – той смак», – розказує господиня.
Марія Босак та її співочі «Дубровойки» (учасниці аматорського народного фольклорного колективу, який очолює) тим смаком причарували багатьох поважних гостей. Вподобали хліб з Оленине, приготований ними, і в Луцьку, і в Києві. Легше, мабуть, сказати, де про нього не знають, ніж навпаки. 2011 року хлібини на кленових та дубових листках викликали захопливі вигуки у відвідувачів тематичної виставки музею Івана Гончара.
