Волинь Новини

Лікувальні чаї та мазь від світязької травниці

У зимовий період наш організм потребує особливої уваги — його захисні сили дещо послаблюються, натомість хронічні хвороби, навпаки, загострюються. Медикаментозне лікування не всім до вподоби, до того ж нині воно вимагає чималих коштів. А от оздоровлюватися травами й приємніше, і безпечніше, і дешевше, – пише Район. Шацьк. 

Тому я й вирішила познайомити вас із Ларисою Василівною Радько, фаховою фармацевткою, травницею та викладачкою Волинського медичного інституту. Жінка готує майже до сорока видів чудових трав’яних чаїв та інших ліків, які є додатковими загальнозміцнювальними засобами у боротьбі з різними недугами, – пише газета «Шацький край».

Лариса Василівна корінна світязянка, і саме на лоні природи цього мальовничого села вона зростала та пізнавала навколишній світ. Дівчинка любила усе живе навкруги, адже діяльність майже усіх членів родини тою чи іншою мірою була пов’язана з природою. Тато, що працював лісівником, завжди водив дітей до лісу, який разом із колегами посадив одразу після війни. Він багато розповідав прорізні види рослин, птахів та тварин. Чоловік за допомогою роздвоєної палиці навіть міг зловити гадюку, аби показати дітям її пащу. Ось таким чином він навчав пізнавати та берегти природу.

Було чому повчитися у дідуся-агронома Маркела Гнатовича. Він  відрізнявся від інших селян своїм науковим підходом до роботи. Маркел вів спеціальні зошити, де записував температурні показники, результати проведених аналізів та інші спостереження. Бабуся повсякчас наказувала дітям та онукам: «Вчітся від дідуся. Він ніколи нічого не робить як-небудь».

Його врожаї славилися на увесь Світязь, а Маркелів сад був найпопулярнішим місцем для молоді. А куди ж і ще було податися хлопцям та дівчатам, які після танців хотіли якнайдовше побути разом та посмакувати соковитими яблуками, які достигали від літа до пізньої осені.

А от прабабусю знали в селі як першу повитуху та травницю. До цілительки зверталися люди зі своїми недугами, а стіни її будинку завжди «прикрашали» трав’яні віники. Саме від неї передалися рідним рецепти цілющих чаїв, настоянок та олійних розчинів.

Вислухавши усі ці розповіді, не складно зрозуміти, чому пані Лариса після закінчення 8-го класу вирішила вступити на навчання у єдине на той час в Україні Житомирське фармацевтичне училище.

«Це твоє і тобі тут сподобається», – сказала мама, коли ще під час здачі документів вони випадково потрапили до кімнати, де висіли зразки різнотрав’я.

Аби більше дізнатися про цілющі рослини, не роздумуючи, почала відвідувати спеціальний гурток, який вів директор навчального закладу, виходець з Волині. Він мав хорошу людську енергетику та володів невичерпною криницею знань.

«А коли після першого курсу приїхала з багажем набутих знань додому, то побачила перед собою новий світ. Дивно було, як я могла не помічати лікарських трав, що росли у нашому саду, не звертала на них уваги та не знала їх назв. А як виявилося згодом, бабуся викопувала їх на луках та висаджувала в садку, аби прижилися. Більшість з них ростуть і по цей час. Навчальні заняття та практика із заготівлі природної сировини на літніх канікулах поклали початок моїм професійним навичкам роботи з цілющими травами», – пригадує жінка.

Після закінчення училища Ларису Василівну направили на роботу у Волинську обласну міжлікарняну аптеку, яка обслуговувала усі стаціонарні медичні заклади Луцька.

Працюючи там, молода спеціалістка отримала хорошу практику щодо застосування лікарських трав, адже на той час досить часто призначали фітолікування. Фармацевти були зобов’язані видати на кожне відділення ті чи інші збірні лікувально-профілактичні чаї, адже після хімічних препаратів організм потребував очищення. А коли аптеку розформували, то Лариса Василівна на запрошення керівника медичного коледжу (зараз Волинський медичний інститут)зайнялася викладацькою діяльністю, де працює вже близько 20 років.

«Моя багаторічна педагогічна практика показала, що діти віддалилися від природи, адже більшість вільного часу проводять за комп’ютерами й навіть не знають назв звичайнісіньких дерев, кущів та трав. Аби результат викладацької праці був помітним і мені та студентам, проводжу такий експеримент: роздаю листочки паперу, а вони пишуть назви відомих їм рослин. Я складаю усе це в конверт і заклеюю, а прочитати даю по закінченню навчання. Бачили б ви їхні обличчя, коли вони самі починають сміятися від того, якими мізерними були раніше їхні знання та пишаються набутими», – ділиться певними моментами викладацької роботи моя співрозмовниця.

Розповіла мені пані Лариса і про ідею створення фіточаїв. Загальнозміцнювальні напої вона завжди готувала для своєї сім’ї. Але ідея створити цілу лінійку продукції прийшла під час волонтерської діяльності, до якої активно приєдналися викладачі та студенти коледжу у 2014 році.Пані Лариса разом зі студентами комплектувала аптечки та виконувала будь-яку іншу роботу. Та коли люди почали приносити засушені трави, з якими дівчата-волонтерки не знали що робити, зайнялася фасуванням чаїв.  Вони стали загальнозміцнювальними, вітамінізованими засобами для здоров’я бійців АТО, адже майже кожен поїхав туди зі своїми хронічними хворобами. Хоч збирати трави допомагали студенти та приносили місцеві, але відбирала, комплектувала та відважувала вона сама. Зазначає, що за усі ці роки волонтери відправили чи не тонну такої продукції. У роботі надавали підтримки позитивні відгуки з фронту та вдячність за «найкращі у світі чаї», які користувалися популярністю не лише у військовослужбовців, а й у відпочивальників різних санаторіїв.

Війна, а саме поранення бійців, також нагадали про чудодійну мазь рятівницю, яку готували у її родині. Сумніви викликала лише рідка консистенція, яку не зручно було перевозити. Тоді винахідлива фармацевтка вирішила додати у неї  віск, як колись робили козаки. Просити на це кошти вона вагалася, бо створювати щось для себе і для людей —  дві різні речі. Тому за власну місячну зарплатню купила оливкову олію, віск, смалець; баночки та етикетки для  упакування. А через два місяці виготовила близько 10 літрів лікувальної речовини. Спершу ніхто не звернув на неї особливої уваги. Але результат перевищив очікування: мазь неабияк допомагала гоїти різні рани, опіки, синці, укуси, висипання тощо. І ось тоді, вже не соромно було прийняти матеріальну чи грошову допомогу на її подальше приготування та відправлення у зону бойових дій.

За гуманітарну участь в антитерористичній операції Ларису Василівну Радько нагородили відзнакою Президента України.

«Під час літньої відпустки та при будь-якій іншій нагоді, обов’язково приїжджаю у Світязь до батьківської хати. Тутешня екологічно чиста місцевість якнайкраще підходить для збору лікарських рослин, наповнених цілющою природною силою. Я так само як моя прабабуся, примножую їх у своєму садку та з радістю допомагаю місцевим жителям і відпочивальникам. Особливо мої чаї полюбляють гості зі Львова та Києва. Шкода, що влітку тут продають схожу закарпатську продукцію, адже ніщо так не допомагає людям, як те, що зростає поряд. А трави, фрукти та ягоди я власноруч збираю, сушу, та збалансовую з великою любов’ю для людей», – додає на завершення розмови Лариса Радько.