Чому потрібен ще і цей законопроєкт? Адже в Україні є не один документ, який би мав захищати і стимулювати розвиток українського книжкового ринку як важливого фактору гуманітарного розвитку та національної безпеки. Про це — наша розмова з народною депутаткою Іриною КОНСТАНКЕВИЧ.
— Ви сказали, презентуючи цей законопроєкт, що його ідеологія — це «підтримка української книги задля формування покоління людей, які читають. Хто читає книги, той мислить, співпереживає, уявляє, генерує нові ідеї і долучається до цінностей, формованих культурною та історичною традицією». Чим викликана поява вашого законопроєкту? Хто брав участь у його підготовці? Чи маєте ви підтримку в цьому питанні?
— Насправді кризові явища щодо книговидання і читання уже окреслені як суспільна проблема, проаналізовані причини, реальний стан та ймовірні наслідки, їхня незворотна дія. Ключову роль у формуванні політик на державному рівні відіграє Український інститут книги, який очолює пані Олександра Коваль. Саме під її керівництвом було проведене останнє дослідження, яке вона й презентувала на засіданні парламентського комітету з гуманітарної та інформаційної політики. Комплексний аналіз українських невтішних реалій на ринку книги (друк, видання, поширення, індекс читання тощо) спонукав до формування концепції, і вже згодом даної законодавчої ініціативи. Для більшої об’єктивності додам, що громадянське суспільство, фахові спільноти книговидавців б’ють на сполох уже давно.
Та й, зрештою, на шпальтах газети «День» друкувалося читало ґрунтовних матеріалів. Головна редакторка Лариса Івшина артикулює це питання як широку суспільну проблему, але при цьому її виступи завжди містять конструктив і відповідь на питання «що робити?». Тому у колі авторитетних людей, які формують суспільну думку, ми маємо підтримку, а щодо парламентської зали, то тут ще треба працювати і переконувати народних депутатів.
— Як цей законопроєкт корелює зі Стратегією розвитку читання на 2021—2025 роки, і чи достатньо буде цього законопроєкту, щоб документ був утілений?
— Цей законопроєкт відповідає Стратегії розвитку читання і є одним із кроків до її втілення в життя.
— Що робити з книжками з Росії, які контрабандою до нас привозяться, що робити з, наприклад, видавництвом «Альпіна Паблішер Україна» (дочірня компанія російської видавничої групи «Альпіна» — Ред.)?
— З контрабандою мають боротися відповідні правоохоронні органи, а держава — створити комфортні умови для всіх учасників вітчизняного книжкового ринку: письменників, книговидавців, бібліотек, книгарень і читачів.
— Чи вірите ви, що сьогодні наша держава підтримає книгочитання? У час, коли і в Луцьку продали приміщення останньої комунальної книгарні, і це не виняток.
— На жаль, статистика щодо підтримки української книги як на центральному, так і на місцевому рівні невтішна. За останні роки закрилося понад 300 книгарень (!!!). Головна причина, на мою думку, фінансово-економічна, адже ринок диктує умови виживання, запит є на дешеву книгу і, на велику прикрість, зазвичай це саме російська контрабандна продукція. Тому вкрай важливо підтримувати на державному рівні українську книгу, банально дотувати її. І так не може бути, щоб щороку всім світом (даруйте, прогресивним) випрошували в уряду і найбільше у Міністерства фінансів кошти на потреби Інституту книги, на зміни податкової політики щодо українських книг. Це абсурд для француза, німця чи іспанця, але не для українського топ-чиновника, який з широкого екрану не соромиться хвалитися, що він книг не читає.
— Що втрачає суспільство, яке не читає книг? Як аргумент, кажуть про інтернет, соцмережі… Чи читають книги в інших країнах? Чи це така світова тенденція — не читати, і Україна тут не є винятком?
— Що не так з читанням в Україні? Кілька цифр: регулярні читачі у країнах світу (раз у тиждень як мінімум) в Італії — 56%, Німеччині — 50%, Польщі — 36%, Україні — 27%. У 2020 році кількість накладів скоротилася на 32%, і на душу населення видано 0,28% ринкової книги. Індекс забезпечення книгарнями в Україні — одна на 165 тис. населення, в Європі — одна на 12-15 тис.
Втрати для суспільства, яке не читає книг, — колосальні. Це втрата інтелекту, уяви, фантазії. Сучасні дослідники констатують, що відставання в умінні читати неминуче призводить до невміння вчитися, а відтак результа — неспроможність генерувати нові знання, аналізувати, креативно мислити, інноваційно мислити.
— Ви читаєте книги? Що читаєте? Чи є улюблені письменники, твори?
— Я багато читаю, на жаль, не все те, що хотілося б, частина книг пов’язані з моєю роботою і стосуються політології, ширше гуманітаристики. Художня література — це розкіш на вихідні. З останнього прочитала Мануш Замороді «Вимкни гаджет, увімкни життя», відкрила поезію Дебори Фогель, читаю Насіма Талеба «Чорний лебідь. Про (не) ймовірне у реальному житті», на черзі Віра Агеєва «За лаштунками імперій. Есеї про українсько-російські культурні відносини», а ще Липинський, завжди поруч — «Детокс», таки допомагає з відповідями на щоденні і на сакраментальні питання.
— Чи сприятимуть книгочитанню сертифікати на безкоштовну купівлю книги, як це пропонується у законопроєкті? Чи сертифікати візьмуть, книги виберуть, бо ж даремно… І книги ляжуть на полицю…
— Інститут книги сформував перелік головних завдань для подолання бібліокризи: поповнення бібліотечних фондів на 5%; збільшення кількості книгарень; гранти на видання книжок видавцям; стипендії для написання творів; підтримка літературних конкурсів та премій; промоційні кампанії; популяризація читання, креативності, критичного мислення.
Якби всі взялися, ми спільно змогли б повернути моду на читання. Якби кожен свідомий і відповідальний інтелектуал виступив агентом цих змін — результати неминучі. Треба кожному робити маленькі кроки — я, до прикладу, щонеділі проводжу розіграш книг «Читай з народним депутатом», і даруємо книги, кому пощастить. За рік понад 600 книг даруємо. Не важлива форма, головне суть — книга українською мовою як ключ до успіху успішних людей. Читання книг і в Україні таки має стати трендом!
