Дівчинка, яку волинський медик вивів із коми, через 5 років зробила йому неймовірний подарунок.
Про це пише Волинь-нова.
Михайло Ловга спеціалізується на вроджених вадах розвитку головного та спинного мозку, гідроцефалії, тетеринг-синдромах, пухлинах головного та спинного мозку й інших складних випадках, оперувати які в Україні беруться одиниці.
Днями з лікарем трапилася неймовірно зворушлива історія, про яку він розповів у своєму дописі у фейсбуці. За словами Михайла Ловги, на перший погляд подія, про яку йдеться, – звичне весілля молодої пари. Хоч у ній все ж є певна незвичність.
«Справжня особливість цієї події полягає в тому, що з цією незвичайною сім‘єю і їхньою неймовірною донечкою мене познайомила…жахлива трагедія.
Як зараз пам‘ятаю дзвінок посеред ночі невролога однієї з районних лікарень, який повідомив про молоду дівчину, яка постраждала в результаті дорожньо-транспортної пригоди – наїзду на неї мотоцикла…
І отримана інформація від чергового лікаря змусила мене, тоді ще зовсім юного нейрохірурга, вимагати максимально швидкого транспортування хворої до нашої лікарні і уже планування потенційної операції. Адже, зі слів лікаря, відбулася повторна втрата свідомості, що для нейрохірургів є червоним прапорцем або іншими словами – високо вірогідним свідченням притиснення структур головного мозку. А це, в свою чергу, означає, що часу на порятунок життя залишається дуже мало.
І після 2-х тижнів коми – прихід до свідомості, і цей усвідомлений погляд неймовірно сильної дівчинки… Ніколи не забуду цей час…
Дуже добре пам‘ятаю, як доставили дану молоду дівчину без свідомості до нас близько 6-ї ранку і як я встиг тільки батькам повідомити, що необхідна термінова операція і що я навіть не маю часу пояснювати будь-які деталі. Бо з кожною наступною хвилиною ризик померти ставав вищим і вже добігав просто точки неповернення. Далі складний процес лікування – дві складні операції на головному мозку (дякую за допомогу Бобрику І.С. на етапі виконання другої операції. Він завжди був на підмозі на етапі становлення мене як нейрохірурга). Трахеостомія, два тижні в комі без будь-яких ознак покращення… Щоденний прихід до цієї дуже складної пацієнтки, часом сидіння біля неї в реанімаційному відділення з надією на будь-які покращення. Постійний погляд батьків… Ох було непросто…
Ніхто не вірив, що у нас вийде. Тільки батьки не втрачали віри ніколи і я намагався постійно думати, чи ми нічого не пропускаємо, і намагався бути максимально прискіпливим до деталей. І після 2-х тижнів коми – прихід до свідомості, і цей усвідомлений погляд неймовірно сильної дівчинки… Ніколи не забуду цей час…
Потім дуже складний і тривалий процес відновлення (2 місяці ця дівчинка провела в лікарні), реабілітації, але це вже більше радісний час, бо найважче залишалось позаду.
І от через 5 років неочікуваний дзвінок: «Михайло Іванович, це Марія, вибачте, що турбую у вихідний. Хотіла запросити Вас на весілля!». Я, звичайно, погодився. Але потім трохи сумнівався, чи варто мені їхати, адже асоціації зі мною не про найприємніші часи. Не хотілося в день весілля нагадувати про ту страшну трагедію… Але повторний дзвінок батька за кілька днів і його відповідь на мої сумніви – «ми би Вас не запрошували, якби не хотіли бачити».
Було дуже незручно чути слова від усіх хором «Дякуємо», адже такий результат лікування – це важка робота усього персоналу.
І от минулої п’ятниці, відразу після важкої операції я вдягнув піджак і проїхав 150 км, щоб таки привітати цю тендітну на вигляд, але неймовірно сильну і мужню дівчинку Марію з її неймовірним днем!
Не можу описати, що я відчував в той момент, коли зайшов до переповненого залу посеред розгару весілля, які емоції мене переповнювали, коли я вітав наречених, а біля мене стояли її щасливі батьки зі сльозами на очах… Це неймовірні відчуття.
Було дуже незручно чути слова від усіх хором «Дякуємо», адже такий результат лікування – це важка робота усього персоналу. Цей момент я теж не забуду ніколи. Як і ціле весілля, адже слів подяки від багатьох родичів ще звучало багато, а батько нареченої не давав мені ні хвильки спокою, делікатно опікуючи і пригощаючи усіма смаколиками і алкоголем!
Дякую цьому неймовірному сімейству за можливість порадіти великій перемозі в такий спосіб. Саме такі випадки «підживлюють» нас, лікарів, і надають сили і бажання рухатись в правильному напрямку.
Впевнений, Марія достатньо настраждалась, щоб далі тільки насолоджуватись щасливому і радісному сімейному життю!».
