Сім років тому блискавка влучила прямо в жінку, яка пасла стадо корів, обпекла її голову, шию, живіт, руки, ноги, на одній з яких, під мізинцем, утворилась дірка, як з п’ять копійок. Тоді вона отримала ще й інфаркт та інсульт. І відтоді у неї постійно болить голова і має вона проблеми зі слухом. Від температури блискавки тоді повністю розплавились у вухові золота сережка, ланцюжок на шиї, від якого сліди опіків і до сьогодні — залишилось на тілі щось схоже на татуювання ланцюжка. Сплавилось і волосся. А ще по болях у м’язах рук вона може передбачити грозу – тоді так їх викручує, що не сила терпіти. А відгримить гроза, і біль стишується
Надія Овсіївна Шелест родом із Замшан, а проживає разом із сім’єю у Ратному, пише валентина Борзовець у газеті «Ратнівщина». Господарює, сіє, садить, утримує чимале господарство, як для Ратного, в тому числі і корову. А громадське стадо велике, тож, коли прийшла їхня черга відпасти корів, вирушили на цю роботу усією сім’єю: Надія, чоловік Володимир і дві донечки-двійнятка. Пасли корів неподалік районної філії «Волиньобленерго». Розпочалася гроза. А саме там, де пасли корів, розподільча електропідстанція з дротами у різні кінці. Тож занепокоїлись, помітивши, що це небезпечне місце, і стали переганяти корів на інший бік дороги Ковель-Брест.
«А я якраз вийшла на той горбок, та як блиснуло – і прямо у мене», – згадує ратнівчанка.
— Тієї ночі мені приснився страшний сон і, розтлумачуючи його, постійно була у тривозі, мучила думка, що станеться щось погане, і це не давало мені спокою, — розповідає Надія Овсіївна. – А тут така негода, аж темно зробилося вдень, такі хмари були, гриміло, блискало, страх! Тож переконала всіх, що потрібно корів переганяти подалі від електролінії, а дівчатам сказала, аби сховалися від негоди у магазині «Околиця», що неподалік. Ніяк не хотіли йти. Але, думаючи про сон, наполягла на своєму. Навіть тепер думаю не раз, якби вони тоді не пішли у приміщення, можливо, й загинув би хтось із нас. А я була одягнута у великий резиновий плащ з капюшоном, який геть до чобіт був, тож дощ не страшний. Якби ж то не гроза! Ми тільки перегнали корів, вони вже горбок минули і спустилися на низовину. Худоба стала на місці, як вкопана, — також була налякана. А я якраз вийшла на той горбок, та як блиснуло – і прямо у мене. Нічого не пам’ятаю, тільки дощ. Але перед цим я вимкнула мобільний телефон. Він, до речі, «пережив» грозу неушкодженим — залишився цілісіньким і справним.
