Як відомо, сучасні наука й освіта розвиваються просто шаленими темпами. Щодня науковці й дослідники проводяться експерименти, обмінюються досвідом, досягають успіху, який іще вчора здавався нереальним.
Натомість Україна уже багато років лишається в аутсайдерах європейської інтелектуальної спільноти. Хоча має при цьому колосальний потенціал!
Як змінити ситуацію? Чим допомогти українській еліті вийти на достойний рівень? І чи взагалі реально справу інтелектуальну зробити ще й прибутковою? Про це знає і конкретними фактами доводить голова правління Міжнародної фундації науковців та освітян, кандидат юридичних наук, доцент, член-кореспондент Національної Академії наук вищої освіти України Олег Батюк, передає t1.ua.
Олегу Володимировичу, звісно, хотілося б одразу перейти до рецептів успіху. Втім, почнемо з того, що передувало створенню Міжнародної фундації науковців та освітян і який досвід у цьому застосовували Ви?
– Якщо починати з витоків, то перший досвід, що став у нагоді для створення Фундації, я отримав під час навчання у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут (як колись казали, суворовському училищі). Саме там я здобув основи самодисципліні, навчився раціонально розподіляти свій час і таким чином виконувати багато страв у стислі строки.
Далі була Національна академія внутрішніх справ, під час навчання в якій я розпочав наукову діяльність у правничому полі. Диплом із відзнакою мотивував продовжити навчання в аспірантурі Волинського державного університет імені Лесі Українки. Із 2002-го я працював на кафедрі кримінального права і процесу, де пройшов щаблі від асистента до завідувача кафедри. А 2014-го на запрошення професора Яноша Нечипорука із університету Марії Склодовської-Кюрі, що в Любліні, вирішив розширив горизонти роботи, вийшовши на міжнародний рівень.
Із чого почалася Ваша робота за кордоном?
– Спочатку це було видання міжнародного журналу, що популяризує прогресивні думки в наукових колах країн ЄС. Дотепер це видання користується авторитетом в не лише в Польщі, а й у Чехії, Німеччині, Італії. Коли я тільки приступив до цієї роботи, журнал виходив друком раз на три місяці. Сьогодні його популярність виросла настільки, що видання друкується вісім разів на рік, воно концептуально відрізняється від українських аналогів. Бо якщо українські науковці самі платять гроші, аби розмістити статті у друкованих ЗМІ, то цей міжнародний журнал навпаки – винагороджує найкращих авторів за їхню інтелектуальну працю, а розмір гонорарів коливається (у гривневому еквіваленті) від двох до чотирьох тисяч.
До речі, кожен охочий може зайти на офіційний сайт журналу та безкоштовно ознайомитися зі всіма публікаціями, написаними рідною мовою автора та англійською.
Але видавництвом журналу, наскільки розумію, Ваша робота за кордоном не обмежилася?
– Звичайно, ні. Паралельно я налагодив співпрацю з науково-дослідним інститутом Люблінського науково-технологічного парку. Це установа, створена Люблінською міською радою, Люблінським природничим університетом, Університетом Марії Склодовської-Кюрі та Люблінською політехнікою. Фактично, це конгломерат, мета діяльності якого – залучати інвестиції під наукові проєкти. А я в цій структурі працював експертом грантових проєктів партнерів Східної Європи, тобто України, Білорусі та Росії.
На цій посаді ще у 2014-му я долучився до проєкту «Освіта без кордонів», який дозволяє освітянам із усіх регіонів України приїжджати до Любліна і впродовж трьох–десяти днів ознайомлюватися з роботою всіх семи вишів, які діють у місті та які є нашими постійними партнерами.
Пандемія коронавірусу не завадила реалізації проекту?
– Ні, навпаки: вона підштовхнула до пошуку нових форм і методів співпраці. А дистанційна робота за посередництва сучасних Інтернет-платформ зробила наш проєкт доступним для тисяч українських науковців та освітян. Тим паче, що за вимогою МОН України, вони зобов’язані для отримання вченого звання доцента чи професора пройти міжнародне стажування.
А на якому етапі настільки активної діяльності виникла потреба заснувати громадську організацію «Міжнародна фундація науковців та освітян»?
– Ідея моя. З’явилася вона 2018 року. Реалізовуватися почала 2019-го. А поштовхом став той багаж знань та досвіду, які я на той момент мав і які вирішив спрямувати, аби зламати стереотипи освітнього процесу в Україні, що сформувалися за 30 років.
Що, на Вашу думку, потребує змін насамперед?
– Та навіть таке елементарне, як пошук освітянами профільних видань для друку своїх матеріалів. Адже це можна робити безоплатно. Крім того, наша громадська організація надає можливість науковцям стажуватися не власним коштом, а завдяки грантовим проєктам.
Однак, долучитися до міжнародних проєктів не так уже й просто?
– Звичайно. Тому цей етап бере на себе Міжнародна фундація науковців та освітян. Для кожного конкретного члена нашої Фундації ми підбираємо конкретний проєкт, допомагаємо на етапі домовленостей, вчимо правильно готувати матеріали для майбутніх проєктів. І зараз у нас близько 500 охочих стати експертами міжнародної грантової діяльності.
Чи можуть ті, хто читає цю статтю, стати членом Міжнародної фундації науковців та освітян?
– Зважаючи на високу затребуваність щодо членства, із 1 липня цього року ми вже надаємо таку можливість. Натомість взамін людина отримує первинну інформацію щодо того, які виші, коли та де будуть реалізовувати проєкт. Члени фундації отримують можливість брати участь у проектах на пільгових умовах.
Іще один напрям співпраці – можливість безплатно публікуватися в міжнародних наукових журналах.
Для наших членів ми проводимо вебінари, де навчаємо співпраці в міжнародній науковій спільноті.
Тобто Ви допомагаєте українським освітянам і науковцям інтегруватися у європейських інтелектуальних колах?
– Не просто інтегруватися! Міжнародна фундація науковців та освітян уже цієї осені відкриває представництво у Празькому технічному університеті, де формується відповідна команда прогресивних однодумців. На перспективу ведемо домовленості з вишами Німеччини (як-от університетом у місті Одр), Італії (Венеціанським мистецьким університетом), вишами Франції та Об’єднаних Арабських Еміратів.
Я бачу, в одній публікації розповісти про величезну кількість напрямків Міжнародної фундації науковців та освітян неможливо!
– Але сформувати про нас уявлення допоможе офіційний сайт. Відшукати його дуже просто. У «Google» достатньо ввести слова «міжнародна фундація», і перше посилання, що його запропонує пошукова система, – це якраз і є наша громадська організація.
На офіційному сайті є всі контакти представників нашої команди. Свої робочі групи ми маємо у «Телеграмі», «Вацапі», «Вайбері». І це дозволяє оперативно ділитися актуальною інформацією зі всіма учасниками наших проєктів.
А скільки зараз налічує Фундація?
– Усього за рік (бо стартували ми в липні 2020-го) до проєкту з міжнародного підвищення кваліфікації до нас долучилося 5 900 освітян та науковців. Найбільш активними в цьому плані стали виші Харкова й Запоріжжя. Тож бувало, що учасниками одного заходу одночасно ставало до тисячі ста людей!
У зв’язку з пандемією коронавірусу найбільш затребуваними стали вебінари щодо можливостей використання таких форм і методів дистанційної роботи, як ZOOM, Classroom, Meet. Практика показала, що отримана інформація була корисною як для студентів і аспірантів, так і для викладачів.
Тобто, стати частинкою Міжнародної фундації науковців та освітян можуть усі охочі?
– Звичайно! Єдине обмеження – вік 18+. А так – будь ласка: запрошуємо до співпраці всіх, то хоче рости, розвиватися й досягати нових професійних вершин.
Задля зручності кожен із наших учасників відразу зазначає, в якому напрямку хотів би розвиватися, які знання отримувати. І під потреби кожного ми підбираємо заняття, повідомляємо про тему, час їх проведення, спікерів: а це кращі науковці Польщі, Німеччини, Франції, Росії, Чехії та, звісно, України.
Задля уникнення мовного бар’єру виступ спікерів супроводжуємо титрами з перекладом. А потім на електронну пошту пересилаємо відеозапис вебінару.
Таким чином ми допомагаємо як окремим науковцям і освітянам, так цілим навчальним закладам успішно пройти міжнародну акредитацію освітньої програми, за якою вони працюють.
Чи можете розповісти конкретні приклади успішної співпраці з Міжнародною фундацією науковців та освітян?
– Таких прикладів чимало. І це, сподіваюся, стане темою для наших наступних зустрічей…
– Раду приймаю Ваше запрошення!
