Був понеділок, 20 липня 1987-го. Весь день стояла страшенна спека. Ближче до п’ятої вечора раптово захмарилося і місцями сипонув величезний град. Вітер загудів так, ніби десь поблизу пішов на посадку реактивний літак. Враз стемніло. Ось так описують очевидці початок руйнівного смерчу, який налетів на село Шельвів Локачинського (тепер Володимир-Волинського) району 34 роки тому. Стихія тривала не більше десяти хвилин, але залишилася в пам’яті людей на все життя.
Пише Вісник+К.
Комусь від дому залишив шухляду, комусь – підмурівок
Тетяна Подаш у ті часи працювала у сільраді у Шельвові. Коли на вулиці почався град і страшенно загуло, в приміщенні сільради були ще четверо жіночок.
– Ми вирішили подивитися, що там робиться, але не змогли відчинити вхідні двері. Так, наче їх хтось притиснув, – розповідає Тетяна Петрівна. – Поперелякувалися, скупчилися усі в тому коридорчику. А в цей час вилітали вікна, рвало покрівлю, все ходило ходором. Коли нарешті змогли вийти – очам не повірили! Там, де ще десять хвилин тому була ціла вулиця, наче хтось величезною мітлою вимів хати з хлівами та ще й помив місця, де вони стояли!
Руйнування, яких завдала стихія саме цьому селу, були страшними. Більшу частину Шельвова пошматувало, від 37 будинків залишилися одні підмурівки. Той день забрав із собою життя чотирьох жителів: молоду маму двох дітей Ларису Радзік смерч жбурнув у стіну, Сергій Федула, Іван Кватерук та Ольга Гапонюк померли під уламками своїх будинків. Кілька десятків шельвівців отримали різні травми, але більшість врятували льохи, які послужили надійним сховищем від смерчу.
Ярослав Дмитрук розказує, що саме там і пересиділи страхіття на вулиці.
– Ми жили на горбочку, і коли щось загуло та враз почорніло, вискочив подивитися униз, – згадує пережите Ярослав Павлович. – А там хату чиюсь підняло і ніби із середини розірвало на шматки! Без зайвих слів схопив під руки маму і поволік її в льох, а вона не зрозуміла, стала впиратися. Тільки запхнув і хотів зачинити за нами двері – як відчув, ніби опинився у вакуумі: дихати нема чим, вуха заклало повністю, у голові задзвеніло. Але за трохи смерч пішов далі, і ми вилізли з льоху. Мама якраз перед тим позамітала двір, а тут бачить, що гілок знову накидало. І не дивиться вверх, а все під ноги, й бурчить, що знову доведеться підмітати. «Мам, яке підмітання, глянь – хати нема!» – закричав я. Від нашого файного, щойно збудованого будинку залишилася одна дерев’яна підлога. Ні дерев, ні хліва, ні літньої кухні – нічого. Корова, телиця, бичок, свині, гуси-кури теж розкидало невідь-де. Зі всього нашого хазяйства вижила лише одна кицька та індокачка. А з меблів смерч залишив нам шухляду від стола і спинку від дивана.
У колисці, набитій цеглою, стояло неушкоджене дитя
Подібних історій у Шельвові набереться багато. Старенька бабуся Олена Решотка була паралізованою. Важко уявити, що вона пережила, спостерігаючи, як у домі володарює страхітливий вихор. Але знайшли її цілою і неушкодженою – на ліжку під образами. У той час, як від хати мало що і залишилося. Її ж невістку Любу і 16-річну онучку викинуло з будинку на кілька десятків метрів. Довелося їм, побитим, довго лікуватися. Трактористів на величезному Т-150 з причепом смерч застав у полі. Тільки й встигли, що залягти у рівчаку і спостерігати, як важкий трактор за якісь секунди розірвало на три частини. Найважчу, мотор і кабіну, знайшли за триста метрів. Переповідають й історію маленької дівчинки Вікторії, яка дивом залишилася живою. Її мама навіть не встигла добігти до хати. Як тільки вихор відійшов, жінка кинулася у зруйнований дім – від помешкання залишилося три стіни. Під однією з них і побачила свою донечку, яка стояла в колисці, доверху наповненій побитою цеглою…
Смерч гуляв селом. Знімав з хат стелі і пересував меблі. Вибирав документи на столах: наприклад, зі стопки паперів акуратно висмикував паспорт, а, скажімо, посвідчення залишав. Міг зруйнувати цілий дім, а маленьку дерев’яну верандочку залишити. Свиней з козами закидав на дерева, корів у череді через одну пошматував, а чоловіка-пастуха підняв у повітря, покрутив кілька разів і обережно поставив звідки взяв.
Свої документи знаходили за десятки кілометрів
Смерч, пролетівши Шельвовом, ще встиг впритул наблизитися до наступного села і розсипався. Як і не було тієї страшної лійки. У повітрі потім ще довго стояв важкий запах гару, ніби хтось вичистив сажу з величезної грубки. Документи, паспорти, фотографії із сімейних альбомів шельвівців знаходили за десятки кілометрів. Ще довго потім люди збирали по сусідніх селах свої особисті речі, одяг. Пробували їх прати, але на кожній кофтині чи штанях смерч ніби поставив свій розпис – бурі плями, які не могла вивести навіть білизна. У село майже одразу приїхали бригади будівельників, які «набили руку» на чорнобильських містечках, і за два місяці у Шельвові з’явився новий мікрорайон з 62 нових будинків. Життя пішло своєю чергою. І лише згадка про той страшний день вихоплює в очевидців тривожне: «Не доведи, Господи!..»
Мирослава КОСЬМІНА
Треба нагадати смерч підняв у небо комбайн з комбайнером- знайшли задекілка кілометрів .