Ця історія схожа на казку. 15 років тому у Велику Глушу, колишнього Любешівського, а нині Камінь-Каширського району, приїхав німець Лео Ріц. Тут він зустрів місцеву жінку, яка просто запросила його на вечерю. На знак вдячності він побудував її сім’ї аж три хати.
Про це пише Вісник + К.
Запросила незнайомця на вечерю
Як тільки розпалася радянська імперія, на свою малу батьківщину, у Велику Глушу, став приїжджати німець Альберт Теппер. Зовсім юним вивезли його батьки у 1939-му до Німеччини. Коли побачив Альберт, як живуть колишні земляки, то стало йому їх шкода, став навідуватися щороку і весь час з подарунками. Був він бажаним гостем у кожній сільській хаті. Одного разу Альберт приїхав з другом Лео. Поліщуки, як завжди, тягнули благодійника на гостину один поперед одним, а Лео ходив Великою Глушею, як неприкаяний. Зайшов якось у сільський магазин купити собі чогось на вечерю. Там його і зустріла Ліда Троценко. Жінка працює прибиральницею у місцевій школі.
– Бачу, стоїть чоловік і щось ніби польською говорить. «О, пан поляк», – кажу до нього. А він: «Я нє поляк, я нємєц», – розповіла Лідія Троценко про свою першу зустріч з Лео. – «О, і у мене у жилах тече німецька кров. Запрошую в гості». «А как тєбя зовут?» «Ліда». Він обняв мене: «Будєш Лідія».
Пані Лідія тоді з чоловіком і двома дітьми винаймала частину сільської хати. Вона була дерев’яна, старенька. Бідоття світилося з кожної шпаринки. Воду з льоха відром вичерпували. Якраз гроші на свою хатину збирали. Тримали господарство, їздили на сезони, але грошей на нове будівництво не вистачало. А у материній жити не могли – теща із зятем не надто ладили. Такими подробицями поділилася Ліда з Лео, пригощаючи його грибочками, рибкою, іншими поліськими смаколиками. А ще розповіла, як її баба Лукерія перед війною полюбила німця Едку, який жив у великоглушанській колонії. Від того кохання 3 травня 1941-го народилася її мама Любов. А Едка із села поїхав. Так її ненька ніколи не бачила тата, а вона діда. Лео її розумів, бо знав трохи польську, трохи українську, трохи російську, бо народився біля Колок, його батьки вивезли у вісім років. Послухав те все і раптом запитав:
– Лідія, ця хата продається?
– Так, – відповіла.
– Скільки хочуть?
– Тисячу доларів.
І тут Лео витягає гроші і кладе на стіл.
– Ти єдина запросила мене до себе у хату, посадила за стіл. Усі ходять за Альбертом, а я ж набагато багатший за нього. Візьми гроші і купи собі хату.
50 тисяч доларів закопав у хліву
Лео Ріц приїхав у Велику Глушу рівно через рік. І відразу запитав Лідію, чи вже у своїй хаті живе. Та відповіла, що їй шкода було тратити таку велику суму на ту халупу, тим більше, що вона на дві половини.
– Як сусід почне горіти, то і я згорю, – виклала останній аргумент Лідія і винесла гроші, які дав їй німець. Всі до останнього цента.
Лео постояв, подумав і сказав:
– Хорошо, построім новую хату.
Спочатку жінка подумала, що німець жартує. А той уже наступного дня закликав її у хлів і сказав, що тут лежать 50 тисяч доларів. Ліда подивилася на нього з недовірою, а той попросив посунутися і став копати. Пояснив, що закопав, щоб, коли раптом хата горітиме, гроші не пропали. Готівкою залишив ще 10 тисяч, намалював проєкт одноповерхового будинку. Будовою займалася Лідія, а Лео декілька разів за той рік приїжджав і контролював.
– Хата виходила величезна, 10 на 12 метрів, горище таке високе… Я подумала, що у мене ж двоє дітей, їм треба буде десь жити. Тому і зробила півторачку. Лео як приїхав і все те побачив, то дуже розсердився, що не по його плану, – з посмішкою розповіла Лідія Троценко. – Я знову стала пояснювати, що, може, хтось із дітей коло мене залишиться. Він погодився, став приїжджати до нас у гості щороку. Крепко ми подружилися. Потім він побачив, що моя Аліна живе зі свекрухою, і вирішив їй хату тоже побудувати. Поставив напроти нашої. А коли женився син Олег, Лео сказав, щоб я оставила свій будинок сину і невістці, а для мене построїть новий. Щоб на старості років мала спокій. Тепер живу на тому місці, де знімала хатину, в якій його вперше пригощала.
Третій будинок Троценкам Лео Ріц звів у 2018 році. Він будував не просто хати, а й огорожі біля них, возив техніку, меблі, робив ремонти. У них є і ванни, і туалети. Купив машини, тракторця. І все це, по суті, абсолютно чужим людям!
– Він усе життя викладав в університетах, а гроші клав у банк на проценти. Казав мені: «Я тобі помагаю не зі своєї пенсії, а з процентів у банку. Грошей у мене багато, я їх із собою на цвинтар не заберу», – розповіла жінка.
Запрошує назавжди поселитися у Глуші
Лідина мама відійшла на небо зі словами: «Вам всім треба Лео ноги мити і воду пити».
– Мати померла якраз, коли Лео у нас був, він ще ввечері кормив її з ложечки, а в шість ранку мами не стало, – згадує пані Ліда. – Дуже сильно він плакав і все допитувався, що вона таке перед смертю сказала. Я й пояснила. «Мені ще такого ніхто ніколи не казав. Я таке вперше чую». Він був дуже зворушений.
Запрошував німець і Лідію до себе в гості. Він живе у селищі Віттен біля Дортмунда у дуже великому будинку. Була у нього і дружина, і донька. Та вони померли. А внучки Кармен і Клавдія з дідом майже не спілкуються.
По справжньому людське тепло, співчуття старому німцю дала родина з волинського Полісся. Можливо, саме тому його сюди так тягне і він долає тисячі кілометрів за кермом, аби знову відчути щирість людських сердець. Тут святкували його день народження – 87 років. Усе як годиться, з тортом, свічками. Лео був щасливий. Від своєї рідні він ніколи не мав стільки уваги. Востаннє чоловік на Волинь приїжджав торік якраз перед карантином. Збирається цього літа. Ліда надіється, що він тут залишиться. Адже не молодий уже туди-сюди їздити. Наступного року року йому виповнюється 90 літ. І вона хоче, щоб він жив на старості біля неї, у побудованій з такою любов’ю хаті.
Наталка СЛЮСАР
