Є на міському ринку у Камені-Каширському спеціально відведені торгові ряди, де продають виключно молокопродукцію — молоко, сири, масло, сметану. Усе, так би мовити, щойно з-під корови, натуральне, без “хімії”. Двічі на тиждень (у великі ринкові дні — четвер і неділю) приїздять сюди торгувати молочкою переважно жінки не лише із навколишніх сіл, а й навіть із сусідніх громад, зокрема, з Ратнівщини.
І, судячи з того, що сільські торговці повертаються додому з порожніми сумками, можна ствердно сказати: молочний ринок є затребуваним серед міських жителів, пише Вісник із посиланням на “Полісся”.
Кожен воліє купити для сім’ї продукти молочної групи саме з рук селянина, а не з полиць магазинів. Бо всяк розуміє, що в тітоньки з села молочка не лише смачніша, а й безпечніша (попри те, що в сільських умовах неможливо забезпечити дотримання євростандартів виробництва продукції). Тож спасибі вам, селяни, що годуєте місто.
Однак вже сьогодні чимало навіть з тих господинь, що везуть на ринок продати молочко і все інше разом з ним, розповідають про реалії сільської буденності, які не можуть не хвилювати. Йдеться, зокрема, про неувагу держави до проблем сільгоспвиробників і розвитку галузі, про нерозуміння чиновниками у горішніх кабінетах влади того, що сільське господарство — це стержень продовольчої і національної безпеки держави. Невідповідність цін на продукцію селянського господарства змушує сільських трударів відмовлятися від обробітку землі, збувати велику рогату худобу, шукати легших способів вижити. Зокрема, у селах району катастрофічно зменшується поголів’я корів. І це констатують самі люди, з якими випало поспілкуватися на молочному ринку. Так, розповіла продавчиня Катерина з Олександрії, у її рідному селі раніше в кожному дворі хазяї тримали щонайменше по дві корови. Ще донедавна їх загальна кількість становила майже 120 голів. Натомість цьогоріч залишилась лише одна черга із 24 корів.
Знеціненням селянської праці переймається інша моя співрозмовниця на ім’я Світлана із Поступеля (Ратнівщина). Вона упродовж двадцяти років возить на ринок у Камінь-Каширський продукцію зі свого немалого господарства. Разом із чоловіком сьогодні утримують десять корів.
— Аби прогодувати таке стадо, доводиться обробляти більше десятка гектарів землі, — розповідає Світлана. — Адже треба на зиму тваринам і сіно, і коренеплоди, і зерно. Як не стараємося, а нерідко змушені докуповувати корми. Молочні продукти продаємо, а на виручені кошти купуємо корм для худоби. Натомість закупівельна ціна у його оптових заготовачів надто мізерна — 5-6 гривень. Це знущання із селянина. Саме тому і веземо на ринок свою продукцію. Тут теж не надто розбагатієш, бо ж доходи людей, особливо пенсіонерів, теж злиденні. Не кожен з них може собі дозволити купити півторалітрову пляшку молока за 25 гривень. Ми з чоловіком не працюємо на офіційних роботах, відтак, тримаючи корів, можемо хоч якусь копійчину заробити. Однак, якщо у господарстві є лише дві-три, то немає сенсу взагалі їх годувати. Не знаю, чи довго ми так протримаємось, бо здоров’я з роками підводить, тож доведеться потрохи збувати тварин, бо труд це каторжний, — розчаровано зітхає Світлана Дмитрівна.
Проте продати молочку на ринку мають змогу не всі. Ті, кому до райцентру їхати далеко, та й проїзд недешевий, здають молоко заготівельнику “на машину” усього по 6 гривень за літр. Як розповідають працівниці пунктів прийому молока у Видерті, у минулі роки лише одна точка за день назбирувала дві з половиною тонни продукту. Тепер же аби 900 літрів назбиралося. А все тому, що із чималої вулиці лише у трьох господарствах тримають корів. Тварин через невигоду збувають на м’ясо.
Люди пам’ятають ті часи, коли держава заохочувала сільгоспвиробників, особливо молочників, нарощувати поголів’я. Тим, хто утримував щонайменше три корови, давали безкоштовно доїльні апарати, виплачували дотацію. Однак за минулий рік селянам так і не виплатили обіцяної грошової підтримки. Центральна влада дану статтю витрат частково переклала на плечі місцевих бюджетів. У підсумку сільські трударі не отримали нічого.
До речі, на державному рівні таки обіцяють стимулювати фермерів виробляти молоко. Для цього у 2021 році створена й відповідна урядова програма підтримки. Однак мова йде лише про юридично зареєстровані фермерські підприємства. Відтак прості селяни невдовзі можуть позбутися статусу товаровиробника як такого взагалі. Тоді торгові ряди з молочкою на міському ринку залишаться лише доброю згадкою, бо молочко стане таким дефіцитом, яким у радянські часи були апельсини, мандарини…
