У Бірках та Витуле на Любешівщині майже в кожному дворі займаються розведенням поросят. Серед найзатятіших господинь – і Світлана Невірець, котра тримає аж чотири свиноматки. Та й загалом має чимале хазяйство. Про це пише Любешівська газета «Нове життя».

Як стверджує сама Світлана Володимирівна, вона «день і ніч клопоталася би на городі, у квітнику, полола би свої рослини та доглядала би домашню живність». Адже все це приносить їй неабияке задоволення.

«Моя сестра, котра проживає у Ковелі, інколи каже, що не може мене зрозуміти. А я лише посміхаюсь у відповідь, бо ж просто люблю те, чим займаюся», – щиро розповідає про своє життя наша землячка.

Тож працює вона на славу. Адже сіють Невірці гектар картоплі, два гектари зернових, двадцять соток моркви, а ще столовий та кормовий буряк, іншу городину. У хліві ж чекає догляду багато живності – тримають корівку, чотирьох свиноматок, кабанця, бичка, кроликів. А недавно ще й кізочку придбали, тепер мають козенят. І вся ця господарка – фактично на ніжних плечах жінки. Адже чоловік часто їздить на сезонні заробітки. А вона сама і поле обробить трактором, і домашню живність попорає. У помочі, звісно, вже стає десятирічний син Дениско. Він у мами – розумник. На «відмінно» учиться в школі. Та й удома і кроликів догляне, і птаство, і кізочку. Допоможе неньці також у хаті лад навести. А ще незамінними помічниками для жінки є батьки, котрі проживають зовсім поряд і які в усьому її підтримують.

Саме від них пані Світлана й перейняла любов до сільської праці. Адже змалку до неї привчали доньку мама з татом. Ось і нині, хоча самим уже по шістдесят, тримають п’ятьох свиней, корівку та коника. Знаючи, якими нелегкими є сільські будні, батьки потурбувалися, аби Світлана після закінчення школи здобула вищу освіту. Тож у Володимир-Волинському училищі наша землячка здобула фах учительки трудового навчання та інформатики, а в Лесиному виші – наставниці початкових класів. Та все ж Світлана Володимирівна повернулася в рідне село.

«Працювала пару років у школі. Потім пішла в декрет. Загалом же весь час доводилося трудитися не на постійному місці, в різних населених пунктах. А коли є сім’я, не наїздишся по селах. Тож так і покинула вчительство та з головою поринула у те, що дійсно люблю, – ведення домашнього господарства», – пригадує зміну своєї «професії» Світлана Невірець.

І навіть нині, через десять років, не шкодує про свій вибір. Бо ж, каже, дійсно займається улюбленою справою. Більше того, не вважає її нелегко. Хоча все-таки мимоволі диву даєшся, як усе встигає така миловидна жінка і де знаходить сили цьому давати лад.

«Так, інколи все-таки буває тяжко, не приховуватиму. До того ж не лише фізично, а й морально. Але ж якщо хочеш щось мати, то треба й потрудитися. Помаленьку збудували новий дім, придбали автомобіль… Тож із Божою поміччю тепер живемо не гірше від інших», – розмірковує пані Світлана. Але, звісно, за цим досягненням – неабиякі старання господарів. У тому числі – і щодо розведення поросят. Почала цим займатися відразу, як пішла у невістки. Попервах тримала по 2-3 свиноматки. А недавно вирішила чотири завести», – розповідає господиня.

Раніше, за її словами, розводила звичайну породу, а віднедавна – оптімус. Такі льохи користуються особливим попитом. Бо ж порода ця є м’ясною (до 80% самого м’яса).

«Кнурика тримає сусід, то туди гонили своїх свинок. Але вже практикуємо штучно їх осіменяти», – ділиться Світлана Невірець.

А ще каже, що хоча поросят щороку є чимало, зазвичай рідко возить їх продавати на ринок. Бо ж має вже своїх постійних покупців, котрі, придбавши раз у неї клаповухих, приїжджають по них знову. Як ось, наприклад, із Деревка, Ворокомля, Залаззя.