Минуло пів року, як місто Володимир-Волинський отримало нову міську владу. Про її діяльність говорять і пишуть достатньо багато. Але сьогодні ми б хотіли поспілкуватись з людиною, яка у виборчій боротьбі за посаду міського голови посіла друге місце, вразивши не тільки жителів міста, а й усієї області небанальною виборчою кампанією. Наймолодший з п’яти колишніх кандидатів на мера Володимира-Волинського – Максим Клим’юк.
– Максиме Сергійовичу, що для вас означала спроба поборотись за найвищу посаду міста і які висновки ви зробили з виборчої кампанії?
– Тепер, коли минуло пів року і вщухли емоції, я можу сказати: ці вибори були дуже важливою подією в моєму житті. Ця кампанія для мене була дуже емоційною. Вона принесла новий досвід, десь непростий, але потрібний. У житті не буває по-іншому…
Мені не соромно за свої результати, за те, як ми цю кампанію провели – чисто і відкрито, на відміну від інших. У той час наші опоненти використовували два «залізні» правила виборчих технологій: перше – облити брудом суперників, і друге – вкласти колосальні фінанси у власний піар. Ми не могли заклеїти все місто білбордами, не могли купувати голоси. Тому пробували вести кампанію по-іншому – достукатись до виборця в особистих розмовах, в правильних меседжах, певною мірою нам це вдалося.
Дуже важливо, вважаю, було те, що ми чітко знали, що будемо робити після 25 жовтня. Користуючись нагодою, хочу подякувати виборцям, які нас, і особисто мене, підтримали, які повірили нам. Важливо, коли після виборів можеш відкрито дивитись в очі людям: як опонентам, так і прихильникам. Чітко усвідомлюю, що в тих умовах багато людей не могли підтримати мене публічно, бо з однієї сторони відчувався тиск від чинного багаторічного мера Петра Даниловича Саганюка, а з другої – народного депутата Ігоря Гузя. Тому було непросто.
– З’ясуймо: ви претендували лише на посаду міського голови, у депутати не йшли, і зараз говорите про основних своїх опонентів. З чинним міським головою усе зрозуміло, але до чого тут народний депутат?
– Було всім зрозуміло, що Ігор Гузь відкрито брав участь у виборчій кампанії на місцевих виборах. Очевидно, він хотів таким чином посилити свій вплив у Володимирі-Волинському і не тільки. Хоча про інші міста не буду говорити, бо це не зовсім коректно. Разом із тим, він на цих територіях виконував завдання своїх політичних лідерів, освоюючи кошти, виділені на проведення «агітаційної» роботи в усіх її сенсах – позитивних і негативних теж.
Чому я про це так впевнено кажу? Тому що всі рішення у передвиборній кампанії приймав лише народний депутат, але для нього Володимир-Волинський і його добробут у цьому процесі були не на першому місці. Тому, обираючи кандидатуру, яку будуть підтримувати, він з наближеними до себе людьми хотіли тільки одного – бачити в результаті керованих міського голову і депутатів міськради. Це найгірший приклад політики. Те, що вибір зроблено, стало зрозуміло, коли він почав приховано лобіювати у Кабінеті Міністрів приєднання до міста Зарічанської ОТГ, роблячи кардинально протилежні заяви публічно, перед жителями сіл.
Особисто для мене, Ігор Гузь – це злоякісна пухлина, яка дуже стрімко розповсюдила метастази в організмі Володимира-Волинського. Це не політик, а політикан, політичний інтриган, і з такими, на жаль, не лише наше місто, округ, Волинь, а й вся Україна не має майбутнього.
– Це досить різкі і сміливі заяви. Але чому ви їх робите тільки тепер, через кілька місяців після виборів?
– Ми намагались доносити людям правду. Але тоді на нас, на мене лився бруд, з яким було важко боротися. Я добре пам’ятаю, коли у Володимирі з’явився перший випуск Любомльської газети «Кордон», яку команда Гузя кинула на боротьбу з опонентами. У ній на першій сторінці і не тільки обливали брудом мене, чергуючи матеріали проти мене з позитивом про свого кандидата. «Пушки заряджені!» – любив повторювати нардеп.
Ви знаєте, у мене з ним були розмови до, в процесі і після виборів. Відкрито, не соромлячись , він казав: «От давай ти зробиш так і так, а ми перестанемо тебе обливати брудом…» Дуже прикро, що в Україні такі молоді політики працюють старими методами, їм цікава лише влада і власні політичні амбіції. Ну і не можу оминути увагою: дуже нахабно вів себе його помічник Андрій Бокоч, який в кулуарах звик себе називати «смотрящим по Володимиру».
На цей час ситуація ще погіршилась. Сьогодні відкрито і нахабно (мене це не дивує) вони заявляють: «Місто під нами, і ще буде під нами довго, а міський голова – це наш заступник по місту Володимиру-Волинському».
Команда Ігоря Володимировича зразу після виборів стала готуватись до нових. Ті, хто ближче до медійного простору, це бачать і розуміють. Це підтверджують кадрові призначення: деякі люди, які хочуть втриматись на посадах або посісти нові , напряму йдуть розмовляти з народним депутатом, а тільки потім (це не секрет) їх отримують , звичайно більшість ключових політичних посад були розподілені ще до 25 жовтня. На жаль, тут на перший план виходить не професіоналізм, а відданість, але не місту, а нардепу, який до Володимира не має ніякого відношення. На мою думку, все-таки краще б він займався своїми прямими обов’язками, а не політичними інтригами.
– А що, на вашу думку, значитиме для Володимира перебування на посаді міського голови Ігоря Пальонки?
– З моєї сторони некоректно на цей час заглиблюватись в аналіз ситуації, очевидно, що будуть як плюси, так і мінуси його роботи. Сказати, що результат виборів – це крок назад? Ні. Але наскільки це буде крок вперед, покаже час. Я говорив це під час виборчої кампанії і не змінив думки досі: міський голова повинен бути незалежним і впевненим у своїх рішеннях, приймати швидко і сміливо, а не чекати дозволу від кураторів. Поки що, на жаль, це не так. Хоча я розумію, що Ігорю Анатолійовичу не просто, тому що зараз проходять процеси децентралізації, а працювати потрібно з людьми, які були погоджені на свої посади ще до виборів, або призначені уже під час політичних торгів, щоб сформувати зручну більшість в міській раді. Тепер більшість важливих питань голосується без дискусій та обговорень. Але він знав, на що йшов, і усвідомлював, хто ним буде керувати,
– Але ви критикували і попереднього мера Петра Даниловича Саганюка?
– Критикував, але конструктивно. Не вважаю, що Саганюк був поганим чи неефективним, просто йому треба було вчасно піти. Бо з повагою до його віку, але місто у розвитку стало відставати, це відчувалось. Тому потрібні були зміни – це очевидно. Хоча, вважаю, що новій владі в деяких питаннях правильно було б не нехтувати багаторічним досвідом колишнього міського голови. Дуже прикро, що йому навіть не подякували за роботу так, як він заслужив. А він заслужив, бо йому, я впевнений, доводилось приймати складні рішення в різні часи.
– Що б ви виділили серед його позитивних рис у характері чи діяльності?
– Однозначно, самостійність у прийнятті рішень, незалежність від зовнішніх політичних чинників і відчуття, що у місті є міський голова, який здатний розв’язувати проблеми. Можна говорити багато про те, які його вчинки не подобалися, але з тим, що він особистість, сперечатись важко. Насправді, прикро, що деякі високопосадовці, яким Петро Данилович довіряв, при першій же можливості, зрадили його публічно, заради майбутніх посад, говорячи про це так, ніби зробили якийсь подвиг, а зрадників і пристосуванців не поважали ніколи.
Я також часто говорив, що деякі люди, які працювати при Петрові Даниловичу, – професіонали, яких просто треба скерувати у правильному напрямку і залишити на посадах. Вони були б корисні місту, але, на жаль, політика взяла верх.
– Ви дві каденції поспіль були депутатом міської ради. Порівнюючи депутатські корпуси раніше і тепер, як можете їх охарактеризувати?
– Я знаю більшість депутатів особисто, це люди, які достойні представляти у міській раді інтереси своїх виборців. Дехто з них перспективніші, ніж їхні політичні лідери, за якими вони йшли. Є люди з досвідом, і є молоді, але всі вони володимирчани. Я вірю в депутатський корпус. Сподіваюся, вони будуть керуватися інтересами виборців у прийнятті рішень.
Зокрема, хотілось би відмітити представників партії «Європейська Солідарність», «Громадянська позиція» і «Самопоміч». Так склалося, що стосунки з депутатами від «Самопомочі» в мене були напружені на політичному рівні, але варто відзначити, що і в минулому, і в теперішньому скликанні це одна з небагатьох сил, яка не зраджує своїм принципам. У «Громадянській позиції» знаю кожного члена команди, це особистості. Я щасливий, що ми свого часу знайшли порозуміння і спільну мету, бо хоч я йшов як самовисуванець, але симпатизував цій політичній силі. Приємно, що вони підтримували мене, я за це вдячний.
– Чи задоволені ви тим, які депутати ввійшли до ради від «Громадянської позиції»?
– Кожному депутату від кожної партії дадуть оцінку виборці. Єдине (цього я не приховую) – була домовленість, що депутатом стане той, хто набере більше голосів, не залежно від того, під яким номером він у списку. Це можна було зробити законним юридичним шляхом. Бо де 100, а де 20 голосів? На жаль, після виборів деякі люди не захотіли виконувати попередні домовленості. Я не маю права це критикувати – всі дорослі, це було їхнє рішення.
– Якщо вже про це зайшла мова, то хто саме показав найкращий результат?
– Однозначно, Дмитро Юзвенко набрав найбільше голосів на окрузі, він голова кількох ОСББ, який отримав довіру виборців. Тому, звичайно, Діма – один з перших, хто мав би стати депутатом. Але емоції вщухли. На цьому етапі ми всі спокійно ставимось до цієї ситуації.
– Кого з чинних депутатів хочете виділити?
– Мабуть, некоректно говорити про когось одного. Але хочу виділити Андрія Петровича Веремєєнка, бо під № 1 і в моїй передвиборній програмі стояло підвищення рівня медицини. Думаю, з таким представником в міськраді медицина тільки виграє. Також симпатизую депутатам, які мають власну думку, незважаючи на політичні кольори, таким, як Наталія Василець, Олег Тимосевич, Олену Жуйводу, Валерій Зінкевич. Взагалі мені хотілося, щоб усі депутати не відходили від задекларованих до виборів своїх позицій. Поки що є деякі запитання щодо голосування: це і продаж комунального підприємства «Роксолана», і блокування будівництва у Володимирі приватної лікарні, як на мене це явно не підтримка місцевого бізнесу, інвестицій та збільшення робочих місць, про які усі так багато говорили у передвиборний період. Іноземного інвестора чекаємо роками, а на місцях не допомагаємо людям, які у такий не простий час готові вкладати кошти у розвиток Володимира. Школярів, які весь рік більше просиділи вдома, ніж у школі, знову переводимо на дистанційне навчання, бо у школах холодно, а опалення уже встигли вимкнути, це у 2021 році, ну це уже навіть і не смішно. Проте необґрунтовано роздувають штат міської ради, збільшуючи навантаження на бюджет, 35 млн гривень виділяється на заробітні плати працівникам і 34 млн на комунальну сферу. Цифри говорять самі за себе. Нові керівники міста, у той час коли підприємцям, які є основними наповнювачами бюджету, дуже важко дається діяльність у роки карантинів та локдаунів, отримують заробітні плати в декілька разів більше, ніж середня по місту, та премії за перші ж місяці своєї так званої роботи, ну це ж совість потрібно якусь мати.
– Розкажіть про ситуацію зі «Слугою народу», яка була напередодні старту виборчого процесу.
– У принципі тут абсолютно усе просто. Очільники «Слуги народу» на Волині пропонували нам, щоб наша команда балотувалась від цієї політичної сили на місцевих виборах, і розглядали мою кандидатуру на посаду міського голови, але напередодні реєстрації кандидатів керівники Волинського осередку запросили чималу суму коштів лише за те, що ми будемо від них балотуватись.
Ми, звичайно, відмовились! Насамперед тому що таких коштів у нас не було, а мова йшла про велику суму, ну і, звісно, було прикро, тому що це не відповідало тим принципам, які були задекларовані президентом та партією «Слуга народу» на всеукраїнському рівні. Не розумію, чому Київ їх тримає. Проте вони швидко знайшли «вічного» кандидата без моральних якостей, який заплатив потрібну суму. Взагалі результат партії «Слуги народу» на місцевих виборах по Волині був відверто провальний, і я це пов’язую з тим, що, на жаль, для деяких людей це був лише спосіб заробити кошти, а не боротись за політичні зміни.
– Ви справді показали серйозний результат, вам висловили довіру тисячі виборців, чи пропонували вам якусь посаду у владі після 25 жовтня, як це давно практикується в Європі?
– Ні. До виборів була така пропозиція від Ігоря Гузя, за те, щоб я зняв свою кандидатуру з мерських перегонів. Звичайно, на таку зраду своїх виборців я не погодився. Після виборів таких пропозицій не було, про жодні посади зі мною ніхто не радився, однозначно всі кроки які направлені на об’єднані людей і громади Ігорю Гузю не вигідні, а керівництво міста без дозволу на сміливі кроки не здатне.
– Розкрийте секрети: які маєте плани у житті?
– На цей момент, скажу відверто, стараюсь приділити весь вільний час сім’ї, бо вони за мене найбільше переживали. Хочеться компенсувати ті моменти, коли ми мало бачились. Я переоцінив багато речей, тому для мене сім’я, їхня підтримка така цінна. Вдячний їм за це.
– А виборам вдячні хоч за щось?
– Для мене, повторюсь, це новий досвід і період, який я називаю «сито». Воно трішки просіяло людей. Вдячний тим, хто залишився зі мною, за підтримку, для мене це було важливо, як ніколи.
Були люди (наведу приклад), які говорили про віру в мене. А ніколи після 25 жовтня не перетелефонували, хоч я не змінював телефонних номерів. А є люди, на підтримку яких я й не сподівався, а вони приємно здивували ставленням і були поряд у важкі часи. І таких більше, ніж тих, хто просіявся!
– Про що шкодуєте?
– Напевно, про те, що деякі представники місцевої еліти не знайшли у собі сил щось протиставити заїжджим політиканам, а й певною мірою пішли на поводі, дозволивши тим самим так вільно і нагло почуватися у нашому місті чужим для Володимира людям.
– Ви будуєте подальші політичні плани?
– Політик Максим Клим’юк у майбутньому… Не беруся прогнозувати. Час покаже. В будь-якому випадку я відчуваю вдячність і відповідальність за тих, хто мене підтримував. Ми живемо в місті, любимо його, тут живуть наші батьки і неодмінно будуть жити наші діти. Напевно, тому я не зможу, не матиму морального права стояти осторонь багатьох подій. Але наперед не буду загадувати.
