На Івано-Франківщині у 10-річної дівчинки з колишнього Тлумацького району Аліни Бойчук виявили важку хворобу печінки. Лікарі не приховували – шанс на одужання сягає лише одного відсотка. Школярка згасала на очах, а врятувати її могло лише диво. І воно сталося!
Що з донечкою біда, найперше помітила мама. Ще два роки тому Алінка почала ставати дуже нервовою. Очі бігали, постійно шукаючи, на чому б зупинитися, з’явилися нав’язливі страхи. Врешті медики діагностували серйозну недугу – хворобу Вільсона. У мами був шок.
Такі пацієнти страждають від порушень у роботі нирок, очей та головного мозку. А винна в усьому мідь, яка через захворювання накопичується в організмі. Людина стає неврівноваженою, починають тремтіти кінцівки, можуть виникати раптові напади сміху чи плачу. Пізніше розвивається печінкова недостатність. Тож хворі – приречені. Хтось бореться кілька місяців, хтось – кілька років… Допомагають підтримувати життя медикаменти. Але коли всі ліки безсилі, єдиний вихід – пересадка печінки.
Рідні Алінки вхопилися за ідею трансплантації, як за рятівну соломинку. Коли стали шукати донора, батьки найперше здали усі необхідні аналізи. І виявилося, що найкраще підходить донечці орган… мами.
Тим часом стан Аліни настільки погіршився, що лікарі були змушені ввести її у медикаментозний сон. Ще й діагностували у маленької пацієнтки коронавірус. Це ускладнювало ситуацію. Все ж команда хірургів зважилася оперувати. Адже настав момент, коли у батьків вже не було надії навіть на завтрашній день.
Операцію з трансплантації печінки провели в Національному інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова. Уперше – від живого донора. Все вдалося.
– Дякую Богу, дякую лікарям, що все пройшло, як сон, що все добре, – каже мама Аліни.
Вона вірить, що її кровиночка одужає. Після операції вже минуло чотири місяці, й стан школярки вже покращився. Хоч на дівчинку попереду чекає довга реабілітація і пожиттєвий прийом медикаментів, вона радіє кожному дню. А лікарі дають хороший прогноз на майбутнє.
Наталія КРАВЧУК
