«Це мій дім», – еквадорець розповів про своє кохання та життя у Луцьку. (ФОТО)

За сім років еквадорцю настільки полюбилося невелике українське місто, що він упевнено називає Луцьк своєю домівкою і переконує, що почувається так, ніби жив тут і раніше. Окрім того, він вільно спілкується українською.

Ґеро – персональний онлайн-тренер, дієтолог, графічний дизайнер, відеомонтажер, зоозахисник, блогер, а також люблячий татусь і чоловік. У його планах – і далі плідно працювати, аби не тільки забезпечувати сім’ю, а й відкрити в Луцьку притулок для тварин, у тому числі фермерських. Переконує, що все потрібно доводити своїм прикладом.

Давайте познайомимося. Розкажіть трохи про себе.

Я родом зі столиці Еквадору Кіто, що в Латинській Америці. Я – персональний онлайн-тренер, дієтолог, графічний дизайнер і відеомонтажер. Продаю свої програми з тренувань і харчування. Маю маркетингову агенцію – розробляю для компаній презентації, відеоролики, анімацію, графіку, зокрема у форматах 2D і 3D. Маю дуже багато проєктів і обмаль часу.

Із майбутньою дружиною Богданою познайомився дев’ять років тому в Польщі, де навчався на графічного дизайнера. Спершу ми два роки жили разом в Еквадорі, а потім переїхали в Україну. Тут уже мешкаємо протягом семи років. У нас двоє дітей: шестимісячна Міріам та Данилко, якому скоро виповниться три роки.

Як хлопець з Еквадору потрапив на навчання в Польщу?

Я вчився графіки в університеті в Еквадорі. Одна з моїх викладачок, полька, сказала, що в мене – талант і я можу спробувати вступити на навчання до Польщі. Мене підтримали мама з татом, сказали: спробуй, а ми допоможемо. Так я і поїхав на навчання з Еквадору в Польщу. Моя викладачка казала, що там дуже гарно, але тоді я взагалі нічого не знав про Польщу. А зараз я вже в Україні.

Ви познайомилися з Богданою у Польщі і жили разом в Еквадорі. Чому вирішили переїхати в Україну?

Я бачив, що Богдана дуже скучала за мамою і татом. Щодня вона розмовляла з ними через Skype і часто плакала, адже хотіла бути поруч із ними. Ми вже два роки мешкали разом і я запропонував з’їздити ненадовго в Україну, аби побачитися з батьками. Ми приїхали і так вийшло, що переїхали сюди на постійній основі. Я радий, що так вийшло, і дуже люблю Луцьк.

Як сприйняли цю звістку ваші батьки?

Вони знають, що в мене все добре, що у мене є дружина, сім’я. Звісно, мама скучає, але вона вже звикла, адже до цього я п’ять років жив у Польщі.

Мої мама, тато і сестра приїжджали в Україну. Мама приїде знову до нас цього літа. Тож я не потребую їздити до Еквадору. Так, це моя країна, але я не сумую за нею. Мені добре тут.

Яке у вас було перше враження про Луцьк?

Знаєте, за ці роки Луцьк дуже змінився. Коли я тільки приїхав сюди, то побачив негарне місто з промисловими районами. Однак щороку Луцьк змінювався в кращий бік. Зараз це дуже класне місто з великим потенціалом. Звісно, маленьке, але дуже гарне і я його люблю. Я бував у Києві, Дніпрі та інших великих містах і, як на мене, то Луцьк – найкраще місто для проживання в Україні.

Із якими труднощами довелося зіштовхнутися на етапі адаптації?

Я не був шокований, приїхавши в Україну, адже перед цим п’ять років жив у Польщі. Польська й українська культури дуже подібні. Якби я не мешкав у Польщі, а відразу з Еквадору приїхав в Україну, то, звісно, було б дуже важко.

Адаптації як такої не було. На початку складнощі виникали через мову, тому що я не розмовляв українською, але вже через рік усе налагодилося.

Можливо, щось у Луцьку нагадує вам про рідне місто?

Архітектури в центрі Кіто і в Старому місті Луцька, зокрема дорогою до замку Любарта, дуже подібні. У Кіто збереглася стара іспанська архітектура. Подібність цю помітила Богдана, коли ми жили в Кіто. На цьому – все. Кіто – столиця, масштабне місто з великою кількістю населення. Я не люблю погано говорити про мою країну, але там небезпечно. Наприклад, у центрі Луцька я впевнено можу ходити з iPhone, робити селфі, а в Кіто – ні. Якщо хтось у Старому місті побачить в тебе дорогий телефон, то піде за тобою і ти вже повернешся без нього.

Чи відчували упереджене ставлення до себе?

Ні, в Луцьку дуже класні люди. Звісно, у кожній країні є якийсь дурень. Наприклад, у Польщі в мене були неприємні ситуації з расистами, адже деякі поляки дуже агресивні. А в Україні не було жодних проблем. Мені тут дуже комфортно. Звичайно, є мінуси, буває тяжко, люди не усміхаються, але вони завжди тримаються разом і я це люблю в українцях. Можна сказати, що я щирий патріот України.

Тобто вже сприймаєте Україну як свою домівку?

Так, звісно. Це мій дім. Я люблю Україну. Завжди в курсі українських новин. Я дуже не люблю Росію. Коли в нас із Богданою ще не було дітей, казав їй, не жартуючи, що хочу поїхати на Донбас, аби боронити Україну, але незабаром дружина завагітніла. Я не люблю несправедливість. Україна – гарна країна, яка має великий потенціал, але постійно потерпає від сусідства інших держав. І мені прикро через це, адже впевнений, що це мій дім. Я почуваюся так, ніби жив тут дуже давно.

Ваш брат також одружений з лучанкою. Він зараз живе в Луцьку?

Так, він постійно живе в Луцьку. У нас подібні ситуації, але ми не планували цього. Так склалося, що наші дружини – з Луцька. Леонардо з Юлією познайомилися 12 років тому в США, де разом працювали, а потім вони переїхали в Еквадор.

Знайомлячись із Богданою, я не знав, що вона з Луцька. І коли пізніше повідомив про те, що ми з нею переїжджаємо до Луцька, брат сказав, що теж, напевно, переїде. Врешті все вийшло дуже класно, він живе неподалік і ми завжди можемо зустрітися.

Загалом у вас велика родина?

Так. Маю рідних брата і сестру, а також двох братів по татовій лінії. У нас міжнародна сім’я. Тато з дружиною та двома дітьми живе в Німеччині, мама з сестрою – в Еквадорі, а я з братом – в Україні.

Знаю, що ви веган. Вирішили відмовитися від м’яса та інших продуктів тваринного походження вже в Україні?

Це дуже етичне рішення. Вже три-чотири роки тому я був готовий до цього, моє серце казало: ні, не потрібно цього робити, не можна катувати тварин. І щороку я отримував якусь відповідь від життя. Наприклад, три роки тому, коли ми разом із Богданою мешкали в батьків на другому поверсі, сусід вбивав свинку. Богдана просила мене заплющити очі, однак я сказав, що хочу це побачити, відчинив вікно і побачив…

Я вже два роки не їм продуктів експлуатації тварин і почуваюся цілком здоровим. Також я інтернет-активіст, виступаю за права тварин і планую заснувати зоозахисну організацію. І зроблю це, адже прагну допомагати тваринам. Хочу теж у найближчі два-три роки облаштувати в Луцьку притулок для тварин, зокрема фермерських. Хочу показати, що можна гарно утримувати тварин, не вбиваючи їх. Подібні притулки вже є у Львові та Києві.

Дружина підтримала ваше рішення?

Так, дружина завжди підтримує мене. На початку було трохи важко, адже Богдана і її батьки не зрозуміли мене… Я дотримуюся переконань, що потрібно все показувати своїм прикладом, і показую, що я здоровий, гарно почуваюся, не споживаючи м’яса. Богдана – вже майже веганка, але вона ще не має цього етичного почуття. Наприклад, вона каже, що сир дуже смачний, але моя етична позиція не дозволяє мені скуштувати його. Багато людей колись це зрозуміють.

Богдана підтримує мене, вона дуже смачно готує, читає багато інформації про веганство. І я дуже радий цьому.

Усі страви, навіть борщ, вареники, суші, торти можна веганізувати. Я завжди ділюся в своєму Instagram тим, що ми їмо.

Я хотів би створити в Луцьку великий проєкт про харчування. Ми вже маємо з дружиною план, але поки треба зібрати гроші.

Також я дієтолог і дуже багато знаю про харчування. Я давно знав, що здоровим можна бути і без м’яса, замінюючи його сочевицею, нутом, тофу… Усе дуже просто. Для тих, хто хоче відмовитися від продуктів експлуатації тварин, в інтернеті є дуже багато інформації. Не потрібно купувати жодних курсів, усе є в Google. Шкода, люди не читають і не знають, що можна їсти тофу чи сочевицю, а для страв використовувати природну сіль з ароматом яєць. Ми багато чого не знаємо, адже змалечку нас привчали до інших харчових звичок.

Якщо ти відмовишся від м’яса і будеш їсти тільки салати та супи, то, звісно, відчуватимеш брак сил через недостатню кількість калорій. Потрібно рахувати калорії, адже, якщо я збалансовано харчуватимуся, то зможу інтенсивно тренуватися.

Раджу всім подивитися фільм «Змінюючи гру» (The Game Changers) про спортсмена-вегана. Він дуже класний.

Продовжуючи тему харчування, чи сумуєте за еквадорською кухнею?

Я не залежний від їжі – їм усе і все люблю. Тільки інколи сумую за маминими стравами. Моя мама – кухарка і дуже смачно готує.

Я люблю їсти здорову та смачну їжу, а традиційна кухня не завжди є здоровою.

Ви розробляєте персональні програми тренувань і харчування. Хто ваші клієнти?

Зараз у мене 15 клієнтів. Більшу кількість осіб я просто не можу охопити, адже кожному потрібно приділити достатньо часу. Як персональний тренер спілкуюся з ними через камеру. Решта купує мої програми через мережу, вони теж мають можливість контактувати зі мною, щось запитувати. Я часто роблю онлайн-ефіри в Instagram, знімаю та монтую відео про тренування, харчування в YouTube, тобто таким чином допомагаю людям безплатно. Мої клієнти – люди з усього світу, які розмовляють іспанською.

Ви дуже різнобічна людина – онлайн-тренер, графічний дизайнер, дієтолог, знаєте кілька мов, ще й музикант.

Так, я граю на фортепіано. На жаль, протягом останнього місяця нічого не грав, тому що не мав часу, хоча вдома є піаніно.

Я навчався в академії, проте не завершив її, тож музика – це хобі, не більше, адже робота тренера та дизайнера забирає майже весь час. Якщо я ще вирішу займатися професійно музикою, то тоді не залишиться часу для сім’ї.

Як проводите вільний час?

Із дітьми. Також тренуюся, маю облаштований удома спортзал. Тренуюся чотири-п’ять разів на тиждень, аби тримати себе у формі. Ще музика.

Чи не виникають непорозуміння з дружиною, батьками щодо виховання дітей?

Бувають конфлікти, тому що я завжди допитуюся: чому так, Данилку? Багатьох речей не люблю, наприклад, коли дід і бабуся лякають сина бабаєм. Я вважаю, що це неправильно. На фоні цього і виникають непорозуміння. Але я не кажу: не роби так, бабусю. Я показую прикладами, розказую Данилку, що бабая не існує.

У нас вдома немає телевізора. Мультики сину ми дозволяємо дивитися протягом 30-40 хвилин на день. А бабуся дала йому телефон. Я наголосив, що так не можна, адже не хочу, щоб дитина весь час залипала в телефоні. Хочу, щоб малюк ріс здоровим і незалежним від ґаджетів. Бабуся знає, що я все роблю правильно, адже хочу для своїх дітей лише найкращого.

Так, конфлікти трапляються, адже в мене інша культура, ми більш відповідальні. Нерідко сваримося з дружиною, але зла одне на одного довго не тримаємо і врешті в нас усе виходить дуже гарно.

Якими мовами спілкуєтеся в родині?

Із Богданою ми говоримо польською, адже так звикли – ми спілкувалися польською і в Польщі, і в Еквадорі. Буває, розпочнемо розмовляти українською, а потім автоматично переходимо на польську.

Із Данилком я спілкуюся іспанською, а дружина – українською. Дуже цікаво те, що нещодавно я розпочав запитувати Данилка про щось польською і він розуміє її, відповідає мені іспанською. Тобто син розуміє польську мову, просто нею не говорить. Ми з дружиною були шоковані. Це класно.

Із батьками Богдани розмовляю українською.

Як довго вчили українську? Розумію, що знання польської вам тут допомогло.

Я не відвідував ніяких курсів. У Польщі в університеті як другу іноземну вивчав російську. Я розмовляв російською дуже гарно. Коли приїхав до України, то не міг розрізнити українську та російську, але вже після року проживання тут зрозумів, що це російська мова, а то українська. І розпочав розмовляти українською. Це сталося автоматично. Мені дуже допомогло знання польської мови. Якби не знав польської, мені був би капець. Однак і досі під час розмови можу вжити російські слова, але стараюся розмовляти українською краще. Не люблю говорити російською.

Чому?

Якщо розмовлятиму російською, то на 100% впевнений у тому, що буду забувати українську.

Які маєте плани? Роздумуєте над переїздом до іншої країни?

Я вже не думаю тільки про себе, насамперед думаю про родину та дітей. Хочу, щоб вони росли або в українській культурі, або в моїй. Якщо ми, наприклад, мешкатимемо в Іспанії, то син та донька будуть зростати іспанцями. Однак вони українці та еквадорці… Мені дуже добре тут, в Україні, тому поки не плануємо переїжджати.

І надалі проводитиму персональні онлайн-тренування з невеликою кількістю людей, тому що маю досвід і прагну допомагати людям, а вони хочуть зі мною працювати. Хочу розвивати YouTube-канал, аби люди могли безплатно отримувати інформацію про спорт, тренування, веганство.

Оскільки в Польщі я отримав диплом графічного дизайнера, то додатково працюватиму над проєктами різних компаній як фрілансер.

Мій пріоритет №1 – звісно, заробити грошей, аби моїй сім’ї нічого не бракувало, а також аби заснувати громадську організацію для захисту тварин та відкрити притулок. Поки ми орендуємо будинок, але хочу придбати власний, тому я багато працюю.

Моя мама зараз вчиться гастрономії, вже останній рік. Хочу, аби вона переїхала до нас у Луцьк. Може, відкриємо кав’ярню. Маємо великі плани, хочемо багато чого зробити.

Фото з особистого архіву Ґерардо Аріаса