Легені, вражені COVID-19, волохатий шлунок, проказа та чума, колекція пухлин очей та органи з різними аномаліями – це ще далеко не увесь список експонатів Львівського музею історії хвороб, що функціонує на базі Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. Експозиція музею – найбільша в Україні й входить у трійку найкращих у Європі. Аналогічними колекціями можуть похвалитися тільки музеї Шаріте у Німеччині та Дюпюїтрена у Франції. Деякі експонати не мають аналогів у світі, а тому надзвичайно цінні як для науки, так і для туристів. Проте не кожен зможе спокійно перенести побачене, тому вразливим людям, вагітним та дітям радимо цей музей не відвідувати, а надвразливим – взагалі краще далі не читати і не розглядати фото.
2500 ЕКСПОНАТІВ ЗА 150 РОКІВ
Перед входом до Музею історії хвороб – вивіска «HIC LOCUS EST UBI MORS GAUDET SUCCURERE VITAE».
«Тут написано латиною, що це місце, де мертві вчать живих. Ми в музеї маємо представлену всю патологію і можемо показати, як виглядає інфаркт, онкозахворювання, вірусні інфекції, й навіть такі хвороби, яких вже у світі немає. Наприклад, віспи уже ніде нема, а в нас є – студенти вивчають не просто за підручником. Прокази зараз практично немає, а в нас експонати є і багато іншого. А також усі сучасні хвороби, навіть COVID-пневмонія», – з гордістю розповідає завідувач кафедри патологічної анатомії й судової медицини, професор Юрій Поспішіль, якого зустрічаємо перед входом до музею. А ще додає: «У нас один із найкращих музеїв у Європі, з такою кількістю експонатів є тільки три: в Берліні, у клініці Шаріте, в Сорбонні в Парижі й у нас у Львові. Маємо понад дві з половиною тисячі експонатів, які збиралися з 1896 року. Ми вчимо на цих прикладах студентів і проводимо екскурсії для охочих».
Історія Львівського медуніверситету налічує майже 360 років. У 1661 році король Ян Казимир надав єзуїтській колегії статус академії з титулом університету і правом викладання тогочасних дисциплін. У 1875 році серед цих дисциплін з’являється патологічна анатомія, а в 1896 році при університеті разом з інститутом клінічної патології відкривають кафедру патанатомії, а при ній – Музей історії хвороб. Завкафедрою та засновником музею став професор-патологоанатом з Карлового університету в Празі Анджей Обжут. Саме він привіз перші експонати для музею, а далі колекції поповнювалися препаратами після розтинів і операцій.
Володимир Федьків, відповідальний за музей і наш екскурсовод, розповідає, що унікальність цього музею і кафедри патанатомії з курсом судмедицини – в тому, що вони розміщуються в одному приміщенні з двома іншими структурами – Львівським обласним патанатомічним бюро й обласним судово-медичним моргом.
«100 років тому це був єдиний виш в Україні з таким поєднанням і такою продуманою структурованою побудовою. Тут у часи заснування збудували ще спеціальну секційну залу для студентів на зразок амфітеатру. Під скляним дахом може перебувати близько ста студентів, а тіло внизу лежить. З третього курсу, майбутні лікарі можуть наживо подивитися, як виглядають внутрішні органи, які є хвороби та патології. Більшість вишів навчають за атласами, а наживо такої можливості не мають» – каже Федьків.
Починаючи з 1896 року, цікаві патології, органи, вражені хворобами, плоди з аномальними вадами – все, що становило інтерес для науки – забирали, препарували та вміщували в розчин формаліну, і це ставало експонатом музею.
Від часу заснування музей пережив чимало: війни, зміну влади у Львові, пожежі. Під час Другої світової війни німці намагалися вивезти цінні експонати, це їм не вдалося, проте багато експонатів було знищено. У 1947 році музеєм історії хвороб почала опікуватися Анна Юріївна Рудницька. Вона була одним із найкращих патологоанатомів в Україні, і те, що ми бачимо сьогодні, – її заслуга. Пані Рудницька відновлювала та поповнювала експозицію, знала все про кожен препарат. «Можна сказати, що це було її дітище, навіть уже коли вийшла на пенсію, в поважному віці, приходила сюди, розповідала нам історії, передавала досвід», – згадує Федьків.
Музей сьогодні має п’ять відділів: по-перше, це, звичайно, понад 1800 органів із різними захворюваннями та патологіями. Вони у спеціальному розчині формаліну або Кайзерлінга, що дає змогу зберігати їх століттями.
По-друге, це колекція з понад 2500 патогістологічних препаратів, які демонструють мікроскопічний вигляд більшості відомих захворювань. Тут є паразити та віруси, які вже не трапляються сьогодні в природі.
Третя складова музею – це архів протоколів розтину, починаючи з 1896 року до 2015-го (5 років протоколи зберігаються у директора моргу). Нині це 350 томів, що вміщують понад 80 тисяч історій розтинів. Записи велися чотирма мовами – польською, українською, німецькою та російською. «З 1941 по 1944 роки головним патологоанатомом тут була німкеня Гелена Шульц. Усі знають про проблеми лікарського почерку, тому німці вели протоколи на друкованій машинці з властивою їм пунктуальністю й точністю», – розповідає Володимир Федьків, показуючи найдавніший том протоколів. До речі, перший запис зроблений засновником музею Анджеєм Обжутом.
Також музей містить дуже давню унікальну бібліотеку польською і німецькою мовами. Зокрема, тут є повний “Архів патології Р.Вірхова” за 70 років. Це патологоанотомічний вказівник про всі хвороби.
І п’ятий відділ – це колекція малюнків макро- та мікроскопічних патоморфологічних препаратів. Їх почали створювати художники при кафедрі з початку минулого століття, колекція постійно поповнюються, нині вже є понад 2500 екземплярів.
КУНСТКАМЕРА ПО-ЛЬВІВСЬКИ
Найпершими експонатами Львівського музею хвороб стала колекція патології плодоношення. Тут є надзвичайно рідкісні плоди: двоголові, циклопи, з різними вадами голови, кінцівок, тіла, органів. Більшість із них дуже давні, вважається, що Анджей Обжут привіз їх із собою в 1896 році з Праги.
«Є така версія, що експонати двоголових дітей збирав голландський анатом та колекціонер Фредерік Рюйш для Петра І. Першу колекцію він продав російському царю, вона становить основу Санкт-Петербурзької кунсткамери. Цар заплатив йому шалені гроші. Але Рюйш на тому не зупинився і хотів ще більше збагатитися. Почав збирати другу колекцію, але на той час Петро І помер. Існує така версія, що ця друга колекція розійшлася по Європі невеликими партіями, може, деякі з них і потрапили до засновника нашого музею», – розповідає екскурсовод.
Володимир Федьків зазначає, що музей має одну з найбільших колекцій двоголових плодів – 8 екземплярів. Зараз це велика рідкість, тому вони становлять величезну цінність для науки. «Тут бачимо дві голови, а цікаво, чи там парні органи, чи там два серця, чи дві печінки, чи ще якось по-іншому. Звичайно, якби хто хотів досліджувати, то в нас нема проблем зняти цю кришку, зробити знову розтин, описати це, дослідити гістологічно, можливо, навіть скоби взяти для генетики, для спектрального аналізу, то звичайно, це була б дуже сильна наукова робота, особливо в сфері акушерства-гінекології. Але зараз наукою мало хто цікавиться глибше», – каже він.
А далі оповідає про інші унікальні плоди, тут є дитина-циклоп: одне очне дно і зовсім відсутній ніс. Плоди з відсутньою черепною коробкою або й взагалі без голови. Одним з останніх поповнень колекції плодоношення є дитина-русалка (у плоду зрощені ноги). «Він років 8 тому до нас потрапив. Жінка була наркоманкою, навіть на обліку в гінеколога не стояла і віддала плід. А загалом 90% тіл дітей батьки забирають для поховання», – каже пан Федьків.
Українське законодавство дозволяє забирати органи з унікальними аномаліями для музею без дозволу від родичів, проте, якщо це плід дитини, то згода батьків обов’язкова.
«КОРОНАВІРУСНІ» ЛЕГЕНІ – НАЙНОВІШИЙ ЕКСПОНАТ МУЗЕЮ
У стелажі з легенями представлено близько 20 розрізів, на яких наочно видно найпоширеніші хвороби, що вражають бронхи. Тут представлений рак легень на початковій стадії, коли чітко видно контури пухлини, а також четвертої стадії, коли легеня повністю пронизана метастазами. З-поміж інших в око відразу впадають червоні легені з великими чорними цятками – це так звані «легені шахтаря», «антракозис пульмоно, – каже пан Володимир, – хвороба, що вражає людей, які працюють у шкідливих умовах».
Є легеня із наскрізною діркою, вона називається каверна, а хвороба, яка колись була дуже поширена і спричинила теж чимало смертей, – каверкульозний туберкульоз. А на іншому зразку легеневої тканини майже нема – це відкрита форма туберкульозу.
Тут же зберігаються легені, вражені COVID-19, – одне з останніх поповнень колекції музею.
«У кінці червня до нас подзвонили з МОЗу і сказали забрати цей препарат, бо в Києві, до речі, розтинів ковідним хворим на той час не робили – тільки у Львові, не знаю, чи зараз роблять. Ми вже виконали понад 300 розтинів хворим із коронавірусом», – розповідає Федьків.
А також ділиться – що переживали, чи не можна заразитися, тому строго дотримувалися усіх вимог захисту.
«На той час ще до кінця ніхто й не знав, чи можна заразитися, чи ні, зараз уже нема таких пересторог, вже довели, що від покійника неможливо заразитися. Ми забрали ці легені, санітар виніс мені їх, звичайно, він був у захисному костюмі, рукавицях і з щитком, я теж при повному захисті”, – пригадує Федьків.
Після розтину 59-річного чоловіка, який був інфікований коронавірусом і мав чітко виявлену вірусну пневмонію, Володимир Федьків помістив легені померлого, передані для музею, у сильний розчин формаліну на два тижні. «Потім орган виймається, промивається і препарується. Зараз легені теж у формаліні, але в 10%. Він має різкий запах і дуже токсичний. Тут не повністю всі легені, а зріз. Ось це почервоніння – це найбільш уражені запаленням місця», – демонструє експонат екскурсовод.
На запитання, чи можна ще десь побачити такі легені, відповідає, що в Україні – певно, ні, а в світі, може, десь і є, бо нині це цінний препарат для медицини.
ВИНАХІД ЛЬВІВСЬКИХ НАУКОВЦІВ
У цьому музеї ми можемо також побачити, як виглядають органи зсередини. Схожий на морські корали препарат – це також легені, але їх внутрішній стан, будова судин. Побачити печінку, нирку, серце та будову судин інших органів стало можливо завдяки запатентованому винаходу лаборанта кафедри нормальної анатомії Євгена Максимчука.
«В орган запускаються спеціальні речовини, які потрапляють у судини, артерії, кожну клітинку – для того, щоб воно потім застигло. Деколи і забарвлюють у потрібний відтінок. Пізніше опускають у кислоти, щоб тканини розсмокталися, а залишилася тільки внутрішня будова органа. На вигляд, неначе пластмасове, але дуже крихке», – розповів про виготовлення корозіонних препаратів Федькив.
Цей метод вимагає сконцентрованості та уваги, адже дістати орган людини для перетворення на препарат не просто, а при найменшій помилці чи різкому рухові експонат може розсипатися в попіл.
ВІД ХВОРОБ, ПОДОЛАНИХ ЛЮДСТВОМ, ДО БІД СЬОГОДЕННЯ
«Це дуже рідкісний препарат, його в світі всього є 3-4, я навіть не знаю, в яких музеях. Це проказа ноги і руки. Збудник відомий – це мікобактерія лепри, вона лікується, але дуже важко. Зараз на проказу в світі хворіють люди тільки в деяких районах Індії», – демонструє ексклюзивні експонати пан Володимир. Розповідає, що в давнину люди ще не знали – що за збудник викликає таку страшну хворобу, тому й не знали, як лікувати. В ті часи людей одягали у білі балахони, збирали їх у групи і відвозили на безлюдні острови, щоб вони не контактували з іншими.
Ще одна хвороба, яку подолало людство – це віспа, в музеї є представлені дуже давні препарати з уражених частин тіла. «Це вірусне захворювання, яке косило людей тисячами, натуральна віспа. Останню людину, яка захворіла на цей недуг, знайшли на Мадагаскарі в 1979 році. Але через вакцинацію всього населення на землі – хвороба в світі подолана. Росіяни та США, щоправда, мають живий штам у своїх лабораторіях і він вважається одним із видів біологічної зброї», – розповів екскурсовод і додав, що раніше всіх народжених дітей вакцинували від цієї хвороби, але вже цього не роблять, бо в природі її не існує.
Одна з найпоширеніших хвороб на планеті – це онкологія. У музеї рак представлений на різних органах: рак шкіри, легень, шлунку, рак шийки матки, пухлини очей та ін. Серед експонатів вражає голова дитини з діркою в обличчі – це так званий водянистий рак, що може з’явитися у невакцинованих ослаблених дітей, які живуть у незадовільних умовах.
«Років 20 тому наші студенти експериментально на мишах і щурах робили вживлення ракових клітин і дивилися, як пухлина розвивається в організмі», – показує на стенд із «піддослідними» Федьків.
Екскурсовод показує ще один цікавий експонат, який нам видався чимось зовсім незрозумілим. «Це шлунок, весь у волоссі, 12-річної дівчинки. Це операційний матеріал» – повідомив Федьків. І уточнив, що так часто буває в розумово відсталих дітей або хворих на шизофренію, коли вони смокчуть кінчики свого волосся. Зазвичай таких діток коротко стрижуть, щоб волосся не можна було дотягти до рота. «Але тут була проблемна сім’я, батьки-алкоголіки, і протягом багатьох років волосся накопичувалося в животику дитини. Оперували її в нас у Львові канадські дитячі хірурги, вони видалили цей орган десь років 10 тому, й наскільки знаю, дівчинка лишилася жива», – сказав він.
ВХІД БЕЗКОШТОВНИЙ
Музей історії хвороб у Львові має статус національного надбання, його колекція цілком легальна.
«Ми отримуємо близько двох тисяч гривень на рік від держави на підтримання музею», – каже Федьків і додає, що тут разом із директором, професором Дмитром Зербіно, який очолює музей з 1966 року, працюють усього три працівники. І в основному – на ентузіазмі.
Уже понад 20 років у музеї проводяться екскурсії для студентів вищих навчальних закладів та учнів старших класів зі всієї України, часто приїжджають туристи з Польщі, Німеччини, США.
Вхід у музей безкоштовний, і хоча біля дверей є спеціальна скринька «На розвиток музею», та, як каже пан Володимир, вона завжди порожня. «Музей може на себе заробляти, тому що коли приходять іноземці, а особливо поляки, бачать, що є написи на їхній мові, а ще – що це заснував їхній земляк, вони готові платити за екскурсії. Але звичайно, для цього треба все оновити, поміняти стиль, використати сучасні технології, освітлення. Разом з тим, музей розміщується на кафедрі. Це зараз карантин, студенти на дистанційному, то тут тихо, а так – у музеї постійно проходить навчання, тому поєднувати з великими туристичними групами поки що не вдається», – каже пан Володимир.
На час карантину екскурсії, як і навчання студентів, не проводяться.
Наостанок Володимир Федьків додав, що не всі люди розуміють потребу в таких музеях, мовляв, навіщо це збирати, зберігати, а тим більше – показувати. «Наш музей створений не для того, щоб полоскотати нерви, а для наукових і соціальних цілей. Щоб навчити молодих лікарів і наочно показати вплив різних факторів на організм людини. А головне – ще раз підтвердити, що на першому місці має бути здоров’я».
Людмила Гринюк, Львів
Фото Маркіяна Лисейка
