Скоротити кількість юридичних вузів, ліквідувати спеціальність «Міжнародне право» та проводити навчання на спеціальності «Право» лише за ступенем магістра на денній формі. Такі зміни пропонує нова Концепція від 6 листопада.
Комітет Верховної ради з питань освіти, науки та інновацій опублікував проєкт Концепції розвитку юридичної освіти в Україні. Автори документа зазначають, що на сьогодні існує критична галузева проблема – правнича освіта, яка має готувати молодих спеціалістів до роботи у сучасному правовому полі Україні, у більшості ЗВО безнадійно застрягла у радянській епосі, – передає Судово-юридична газета.
«Зміст юридичних дисциплін, що викладають у правничих школах України, методика їх викладання, юридична наука, а також адміністрування цих шкіл та університетів в цілому повільно зазнають якісних змін та залишаються успадкуванням радянської системи юридичної освіти, відповідно до якої юрист сприймається, як особа, покликана служити державі, а не гарантувати, утверджувати і захищати права людини або забезпечувати ефективне публічне обвинувачення», – зазначено у проєкті.
У зв’язку з цим, основною проблемою автори вбачають невідповідність змісту юридичної освіти сучасним реаліям та викликам. Вони зазначають, що частина ЗВО не лише не докладають належних зусиль до формування у студентів професійного світогляду, але й часто не надають належний рівень теоретичних та практичних знань. Цю тезу демонструє той факт, що у 2019 році майже 55% правників-бакалаврів не спромоглися отримати прохідний бал для вступу до магістратури, що на 21% вище за показник 2018 року.
Проєкт Концепції містить 10 стратегічних цілей, досягнення яких дозволить ефективно реформувати правничу освіту. Розглянемо найцікавіші бенчмарки, яких розробники Концепції хочуть досягнути у рамках цих цілей:
- Принципова трансформація здобування правничої освіти. Ліквідація спеціальності 082 «Міжнародне право», а навчання на спеціальності 081 «Право» буде здійснюватися лише за ступенем магістра на денній формі – заочну форму, навчання на бакалавра та молодшого бакалавра також пропонують ліквідувати.
- Запровадження «тесту загальних навчальних компетентностей» за моделлю ЗНО. Цей тест буде альтернативою ЗНО з математики для абітурієнтів на спеціальність «Право». Крім того, передбачається встановлення «оптимального» рівня оцінок за ЗНО для вступу на правничу спеціальність, імовірніше за все – вищих за загальні.
- Залучення правників-практиків до розробки освітніх програм та їх подальшої акредитації. Закріплення у освітніх програмах актуальної інформації про практику національних та міжнародних судів, включення до освітнього процесу практики ЄСПЛ. Поглиблене вивчення іноземних мов.
- Проходження випускниками Єдиного державного кваліфікаційного іспиту – тестування для перевірки якості навчання. Низькі результати випускників прирівнюються до надання освітніх послуг неналежної якості та призводять до відповідальності ЗВО, якої – невідомо.
- Впровадження наглядових рад правників-практиків. Ефективна акредитація освітніх програм з боку НАЗЯВО та міжнародних акредитаційних установ.
- Збільшення обсягу практичної підготовки до 30 кредитів ЄКСТ. Впровадження інноваційних форм навчання. Правники-практики проводять окремі курси чи заняття. Впровадження дуальної форми навчання – поєднання навчання у ЗВО та навчання «на виробництві».
- Сприяння та контроль за дотриманням академічної доброчесності, створення системи запобігання та виявлення плагіату, системи академічної відповідальності
- Умови ліцензування освітньої діяльності будуть доповнені особливими вимогами для навчання за спеціальністю «Право».
Іншою ключовою позицією Концепції є ідея скорочення кількості закладів вищої освіти, які будуть проводити навчання за спеціальністю «Право». Автори пропонують привести кількість правничих шкіл до «оптимальної» кількості, виходячи з кількості населення та кількості таких закладів у країнах ЄС. За даними МОН, станом на 2018 рік в Україні майже 300 навчальних закладів надавали освітні послуги у сфері правознавства. За інформацією LLM Guide, у Європейському Союзі зараз близько 260 навчальних закладів, де можна отримати ступінь магістра права. Тобто автори недвозначно натякають на потреби скоротити кількість правничих шкіл на користь якості навчання.
Разом з тим, документ містить ідею розміщення бюджетних місць за алгоритмом адресного розміщення державного замовлення – бюджетні місця будуть розподілятися за регіонами, виходячи із їхніх потреб у спеціалістах-правниках.
У цілому, до сумнівних пропозицій Концепції можна віднести хіба що ідею ліквідації ступеня бакалавра. Навіть виходячи з логіки авторів проєкту, тестування після 4 років навчання дозволяє відсіяти студентів, які не змогли чи не захотіли належним чином вивчити матеріал. Це дозволяє закладам в подальшому не вкладати марно у них сили і ресурси, а студентам надає можливість змінити напрям навчання.
Інші пропозиції, в цілому, мають допомогти забезпечити більш ефективний навчальний процес у правничих школах. Втім, більшість заходів можуть бути ефективними не лише для навчання юристів, але й для багатьох (якщо не всіх) інших спеціальностей. У зв’язку з чим виникає питання про те, чому ці заходи не розробляються комплексно для всієї освітньої системи замість концентрованого запровадження у одній галузі.
