Луцькі обранці приділяють депутатській праці чимало часу: активно виступають на сесіях, ходять на ефіри, спілкуються з виборцями на окрузі. 5 років – достатній час для того, щоб звикнути до такого способу життя і навіть почати його любити.
Під час останньої сесії Луцької міської ради «Перший» розпитав у депутатів, яких з різних причин не буде у наступному скликанні, чим вони займатимуться далі та чи сумуватимуть за мандатом.
Микола Дендіберін: «Від Київського майдану я такого удару не очікував»
Фракція «УКРОП»
«Життя продовжується. Звісно, те, що я не виграв – для мене удар. Від Київського майдану я не очікував такого пасивного голосування, тим паче, за мене. Але це треба пережити – життя ж не закінчується. Чи сумно буде? Та я знайду собі роботу. Все одно в мене робочий день починається о 5 ранку.
Футбольне поле «Піонер» не кину. 34 роки роботи отак взяти і кинути, то якою треба бути людиною? Наступного року треба якось виділити на нього гроші. Директор ДЮСШ №2 буде ставити це питання, коли формуватиметься бюджет. Думаю, все зробимо.
Прийшло молоде покоління – 13 людей (йдеться про висуванців партії «За майбутнє», – ред.), то їм буде набагато тяжче, ніж нам. Наступає коронавірус, автоматично додається економічний колапс. Третє: що це у Верховній Раді за парламент? Його треба розпускати. Можливо, будуть нові президентські вибори.
Передумов для чогось кращого в Україні зараз немає. А нас, тим часом, заставляють тільки українською мовою… Спочатку потрібно економіку підняти. Коли буде хороша економіка, в нас півень зранку кукурікатиме: «Слава Україні» і розмовлятиме українською (Микола Дендіберін говорить російською, – ред.). Людям нема що їсти, прем’єр каже, що пенсію нема, як давати, а нам все українська мова…»
Богдан Богонос: «Запам’ятається жінка, яка прийшла на прийом і 5 годин розказувала про життя»
Фракція «Свобода»
«В мене четверо дітей, то нарешті присвячу час сім’ї. Останні 5 років вони трохи недоотримували моєї уваги. Дружина зможе мене частіше бачити, бо під час депутатства вдень я на роботі, а ввечері – як не збори, то зустрічі з виборцями, прийом депутатський.
Зараз з’явиться трохи більше часу. Не набагато, бо й далі працюватиму, як громадський активіст. Я голова батьківського комітету групи в садочку, батьківського комітету всього садочка. Цю сферу також не залишаю.
Про те, що не вдалось потрапити в нову каденцію, поки не шкодую.
Слава Богу, не доведеться сюди ходити і слухати годинами на сесіях те, що слухав перед тим на комісіях. Це я про депутатів деяких. Бо ж вони спочатку говорять на комісії, а на сесії повторюють, бо там камери. Коли були сесії не онлайн, в такі моменти виручала книжка, а коли онлайн, на щастя, я міг на роботі сидіти і одним вухом слухати.
Запам’ятається спілкування з виборцями. Одного разу на прийом прийшла жінка, яка 5 годин розповідала про своє життя».
Аркадій Соломатін: «Полювання, рибалка… Хлопцям нормальним помагатиму»
На початку каденції – член фракції «Радикальної партії Олега Ляшка», потім – позафракційний
«Я відмовився балотуватися знову. Хоча пропонував багато хто. В одних мене не влаштовувало місце в списку, в других – керівник осередку партії, а треті просто запізно стартували, почали між собою сваритись, то я знав, що вони не пройдуть. Такий радий, що не балотувався!
Не те, щоб воно не моє. Просто не захотів. Не люблю, коли піаряться. Дуже нервуюсь, коли виступають псевдопатріоти, які себе вважають націоналістами. Коли нероби, які в бюджет міста не платять ні копійки, а розподіляти його – перші. Я люблю нормальних, конкретних людей, які щось роблять.
Що робитиму далі? Полювання, рибалка, гриби закінчились… Хлопцям буду помагати своїм. Нормальним, атошникам. Підказати, куди зайти, де заяву написати, бо вони деякі, як котята сліпі.
За час каденції в мене багато на що змінились погляди. Наприклад, зрозумів, що можна навіть з опонентами дійти до спільного рішення просто розмовою. Бо раніше, як я сказав, так і має бути.
Якщо не будуть справлятись, то на наступні вибори прийдемо»
Сергій Була: «Думаю, я переріс міську раду»
На початку каденції – член фракції «Радикальної партії Олега Ляшка», потім – позафракційний
«Буду займатись бізнесом, як і раніше. Чому не йшов на наступну каденцію? Я вважаю, що цей момент переріс. Є багато людей, які хочуть задовольнити свої амбіції і показати, що вони щось можуть. Вперед: хай працюють і доводять, що вони кращі. На окрузі я зробив все, що міг зробити, крім одного двора.
В мене були амбіції стати депутатом Верховної Ради, пробував себе на 23-ому окрузі, але політика… А, якщо у Верховну Раду не йти, то сенсу залишатись тут немає. Думаю, в нардепи теж більше не піду, але життя покаже, звісно. Це насправді невдячна робота. Люди мало цінують те, що ти для них робиш.
Звісно, необов’язково бути депутатом, щоб допомагати людям. Я це робив до того і робитиму після. Я не хочу, щоб хтось думав, що моя депутатська робота якось допомагає мені в бізнесі.
Щодо посади радника міського голови, якщо команда вирішить, що я потрібен в цій якості, то я готовий допомагати».
Микита Рабан: «Не пішов в депутати через конфлікт з партійним функціонером»
Фракція «УКРОП»
«Не я вирішив, що не буду в новій каденції. Це зробив один з партійних функціонерів. Питання вирішилось в першій декаді вересня.
До того я був у списку, хотів спробувати свої сили, але списки правилися і остання редакція була вже без мого прізвища. Через суб’єктивні неприязні відносини з одним з політичних функціонерів. Ім’я я не буду називати – це особистий момент. Але, думаю, ви здогадаєтеся…
Після депутатської каденції робитиму те, що робив під час і до неї – займатимуся адвокатською діяльністю. Якщо колегам будуть цікаві мої ініціативи, долучатимусь до роботи нової каденції, але прогнозувати тут складно.
Радий, що вдалося познайомитись з дуже різними, специфічними людьми. Це цінний для мене досвід. Водночас сприйняття міської ради дуже змінилось. Будучи учнем, студентом, мені здавалося, що міський голова, його заступники – якісь недосяжні висоти, уми. Дещо цей міф розвіявся, коли вдалося поспілкуватися з заступниками попереднього міського голови».
Григорій Пустовіт: «Буду лобістом Луцька»
Фракція «Батьківщина», секретар Луцькради
«Я ще не знаю, чи буду депутатом обласної ради – це вирішить окружна виборча комісія. Чекаємо на результати, хоча за нашими підрахунками, я проходжу.
Пішов в обласну, а не міську раду, бо відчуваю там можливість. Раніше місто підтримувало обласні заклади і це правильно. Ще до коронавірусу виділяли гроші на інфекційну лікарню і це виявилось дуже вчасним рішенням.
Але попередній аналіз показав – в область заходять гроші і проходять повз Луцьк. 25% населення області – це Луцьк. Місто тяжко працює, а гроші з обласного бюджету сюди не доходять. Це несправедливо.
Лучани працюють і хочуть мати гарні дороги, відремонтовані двори… За ці 5 років ми багато зробили, але є ще куди рухатись.
Мені не шкода залишати міську раду. В новому статусі я зможу більше зробити для міста. Основна мета – бути лобістом інтересів Луцька в обласній раді».
Орися Залевська: «Треба приділити час сім’ї»
Фракція «УКРОП»
«Це було моє рішення не йти на другу каденцію. Ви знаєте, у мене маленька дитина, яка займає багато часу, а робота на окрузі – це величезна праця.
Тому я вирішила – нехай інші люди працюють, розвивають місто, а я в тилу допомагатиму.
Якщо колегам потрібна буде порада, я обов’язково допоможу. З округом, з його людьми радо познайомлю. Найбільше мені, мабуть, запам’ятається робота на окрузі. Бо сесійна зала – це одне, а постійне спілкування з людьми – зовсім інше.
Чи балотуватимусь ще колись? Все може бути. Не буду загадувати».
Текст: Віта Сахнік
Фото: Олена Лівіцька
