Максим Клим’юк відомий жителям міста як організатор та ініціатор безлічі заходів у молодіжній, творчій та соціальній сферах. Його проєкти «Турбота взамін на любов» та «Битва талантів» тривають не перший рік, а такі ініціативи, як «Ми поруч» та «Здай кров», виникли цьогоріч через нові карантинні виклики. Але сьогодні у розмові із ним – про професійну діяльність та депутатський досвід, які лягли в основу формування його точки зору на господарські процеси та розуміння необхідності економічного розвитку територій.
Основою бюджету навіть світових мегаполісів є малий місцевий бізнес. І влада міста це розуміє. Найкращі інвестиції – від своїх, яким це місто близьке. Потрібно лише створювати умови. А чим може похизуватися малий та середній бізнес Володимира?
«За 15 років на виробництві впевнився, що найважливішими є робочі місця для людей. Це можливість бути поряд з родиною та впевненість у завтрашньому дні», – наголошує Максим Клим’юк.
– Максиме, Вас знають завдяки активній громадській діяльності. Але поговорімо про основну вашу роботу та досвід, який вона дала.
– Уже 15 років я працюю на великому промисловому підприємстві, чотирнадцять з яких очолюю відділ постачання, котрий відповідає за забезпечення безперебійної роботи усього виробництва. Це відома в Україні й за кордоном меблева фабрика «БРВ-Україна», що розташована у Нововолинську. Особливістю роботи нашого відділу є те, що ми не маємо права на помилку, адже вона може призвести до зупинки котрогось із цехів чи й цілої фабрики. А таких речей допускати не можна.
За час моєї роботи в країні і світі траплялись економічні кризи, наше підприємство їх переживало достойно, з найменшими втратами. Але у ті часи я засвоїв на все життя одну істину: найважливішими для людей є робочі місця, бо за кожним з них стоять цілі сім’ї, діти, яких потрібно годувати та утримувати, які життєво потребують стабільного доходу родини і впевненості у завтрашньому дні.
– Проблема безробіття на сьогодні дійсно є надзвичайно актуальною. Але як практично її розв’язати?
– На жаль, у нашому місті, коли ми говоримо про робочі місця, то не про нові, а про те, щоб хоча б втримати те, що маємо. Нещодавній приклад – влада пропонує депутатам просто продати торговий центр «Роксолана» як нерентабельний. А це, задумайтесь лише, 23 підприємці, у більшості з яких є наймані працівники, – тобто чотири десятки людей в одну мить залишаються без роботи, без засобів для існування. Нам коштувало великих зусиль, щоб втримати цей об’єкт від продажу, дякую тим підприємцям, які прийшли на сесію й допомогли нам захистити їх.
Тому я бачу два шляхи розв’язання проблеми: створення промислових підприємств на території міста шляхом залучення інвесторів та підтримка малого й середнього бізнесу, на якому нині тримається уся наша місцева економіка.
– Тема інвестицій останнім часом широко обговорюється, але чому так важко у місті розвивати реальне промислове виробництво?
– Якщо відверто, у місті за десятки років більше зруйнували, ніж створили, й так сталося, що люди, причетні до руйнування, залишились при владі. А той, хто руйнує, творити не здатний. Крім того, змінилися часи. Сьогодні за інвестора потрібно боротися, а не чекати його, сидячи в кабінеті. Треба його шукати, мотивувати, пропонувати умови. Але припустімо, що інвестор і прийде в кабінет міського голови, і з якихось, для мене абсолютно нелогічних причин не домовиться, вдруге він вже не звернеться. Він знайде місце за п’ятнадцять кілометрів звідси, наприклад у Нововолинську, і буде розвивати місто й створювати робочі місця. Конкретний приклад – будівництво «Епіцентру»: 40 робочих місць для нововолинців, можливість залучити людей, які приїжджають у будмаркет з інших міст і сіл, як покупці інших товарів і послуг, що надаються місцевим бізнесом. І це, зауважте, при тому, що планувалась ця інвестиція спочатку у нас, зважаючи на логістичні переваги, зручну транспортну розв’язку Володимира.
– Вважаєте, наше місто привабливіше для інвестора?
– Безперечно, адже в нас є все для цього, нема лише волі до реалізації планів. Особисто я чую про проєкт «Індустріальний парк» десять років, навіть приймаються якісь рішення, безрезультатні. Хоча, вважаю, передбачене чудове місце на виїзді з міста, а це значить, тими ділянками з комунікаціями можна зацікавити інвестора. В Європі цей підхід працює і повинен працювати в нас.
– А як щодо власних інвестицій?
– Зважаючи, на ті виклики, що стоять перед Україною та світом, ми не можемо жити в полоні ілюзій. Бо наше місто – частина держави. І тому ми маємо розуміти, що в період економічної кризи, світової пандемії, карантинів, війни та й врешті величезної конкуренції за великі промислові інвестиції знайти їх зовні нелегко. Особливо, сидячи в кабінеті і чекаючи відкату чи відсотка в частці підприємства. Не маючи ніякого чіткого та зрозумілого плану дій!
Тому маю з цього приводу чітку позицію: вони можливі і потрібні. І тут теж необхідні чітка стратегія та план дій, рівні умови для всіх, підтримка.
Я не виключаю, що потрібно за кожним із таких внутрішніх інвесторів закріпити відповідальну людину-куратора, що буде відповідати за якнайоптимальнішу та найшвидшу можливість легалізації та запуску цього мінібізнесу: починаючи з консультацій, дозвільних документів аж до відкриття.
Знову ж таки, влада хотіла продати приміщення так званої «червоної школи». А хіба не краще відремонтувати його і, скажімо, віддати в оренду цілому ряду молодих підприємців, які провадять свою діяльність у сфері розвитку дитячої творчості, ІТ технології, щось на зразок коворкінг-центру. Загалом коворкінг (англ. – co-working або co-working space) – це свого роду колективний офісний простір, де працюють люди з різними професіями, інтересами, які належать чи мають різні компанії. Багато коворкінгів працюють цілодобово та відіграють роль міських суспільних просторів.
Таких спеціалістів щороку випускає педколедж, попит на гуртки, секції, студії величезний – це міг би бути чудовий центр творчості, не обов’язково прибутковий, аби не збитковий, але він би давав зайнятість і дітям, і молоді, вони б лишались у місті й могли себе в чомусь реалізувати.
– Ви двічі були депутатом міськради. Чи стане цей досвід у пригоді після перемоги на виборах?
– Звичайно, у мене є розуміння бюджетних процесів, завдяки роботі у земельній та майновій комісіях сформовані чіткі уявлення про ці сфери міського господарювання, останні роки найбільше уваги я приділяв сучасним розробкам у галузі житлово-комунального господарства, які варто впроваджувати на теренах міста, маю тверду позицію щодо необхідності належного транспортного сполучення з селами, які увійдуть до ОТГ. Та осучаснення пасажирських перевезень у місті.
Разом із колегами я відвідав десятки міст і містечок України, які уже створили та продовжують створювати сучасні, економічно вигідні та енергоефективні та високотехнологічні умови для проживання людей. Ми бачили, що це таке і як воно працює!
Тому навіть у сфері ЖКГ, яке дісталося нам у спадок від СРСР, і про яку нам, як про найпроблемнішу і найзбитковішу та дотаційну уже 30 років говорить мер Саганюк, можна і потрібно було ще вчора робити сміливі та виважені кроки назустріч людям. А не займатися викачування грошей з платників податків і роздавати мільйонні дотації «пригодованим» директорам і членам родини, пиляючи бюджет міста.
Люди у 21 столітті в країні, що обрала свій курс у Європу, повинні нарешті відчути, що влада має працювати для них!
У сфері ЖКГ повинні діяти конкретні, чіткі правила підтримки ініціатив людей, викликів часу та логічних рішень через програми підтримки, мікрокредитування, погашення відсоткові за кредити, повне чи часткове, організація роботи револьверного фонду та багато чого іншого, що працює там, де люди наважилися на зміни і обрали тих, хто не краде.
Револьверний фонд є сучасним інструментом альтернативного фінансування об’єднань, який активно використовується у західних країнах. Ідея револьверного фонду полягає у наданні «дешевих» поворотних позик для потреб учасників фонду; повернені кошти далі використовуються для фінансування інших учасників.
А ще чітко усвідомлюю кадрову ситуацію, яка склалась у виконкомі, знаю, хто чого вартий. Чинний мер традиційно лякає підлеглих, мовляв, при зміні влади всі втратять посади. Хочу сказати, що будь-який нормальний керівник ніколи не «рубає з плеча». По-перше, у нас насправді багато професіоналів, з якими можна працювати на розвиток міста. А, з іншого боку, упевнений, щоб створити професійну команду, кадрові рішення слід приймати виважено та відповідально, залишаючи амбіційні й особисті моменти.
А в разі гострої необхідності і виходячи з потреб міста та його жителів шукати та запрошувати фахівців! Уявляєте, зовсім нещодавно мер майже мільйонного Львова Садовий приїхав до 50-тисячного Ковеля, щоб запросити на роботу головного лікаря Олега Самчука! Бо він, я вважаю, зробив революцію в медицині України!
Я з колегами був у ковельській лікарні, бачив, що Олег Самчук і, головне, влада міста змогли зробити для того, щоб люди почувалися захищеними! І це поряд! Ви уявляєте пана Саганюка, який їде шукати лікаря для міста? Я – ні.
Звичайно, розумію також, що молодість без досвіду нічого не варта, має бути у всьому баланс, в цім ми вже переконались на прикладі країни.
Тому в команді «Громадянської позиції» наймолодшому представнику 27, а найстаршому – 67 років. Але думаю, в паспорт людині не варто заглядати. А слід її оцінювати за професійними і людськими якостями.
– Охарактеризуйте свою команду.
– Чесна, відважна, принципова. Професійна у багатьох галузях: освітяни, медики, підприємці, виробничники, голови ОСББ, військові, яким довіряють тисячі володимирчан.
Бо всі вони – мешканці нашого міста, всі живуть його життям, його проблемами, негараздами та успіхами. Вони всі за нього щиро вболівають, бо тут виховують та ростять своїх дітей та онуків. І їм не байдуже, яким Володимир буде завтра.
Власне, із першими номерами «Громадянської позиції» на округах ми читачів знайомили. Час сказати й про інших – яскравих та непересічних особистостей. Сьогодні це представники І та ІІ виборчих округів.
Так, я готовий співпрацювати зі всіма своїми сьогоднішніми конкурентами та критиками, опонентами, з тими, для кого наше місто не лише частинка історії. Ми повинні використати найбільш максимально власний потенціал! Потрібно зрозуміти, що, лише об’єднавши зусилля, ми зможемо досягти результату! І я готовий до будь-яких аргументованих кроків, аби показати, що можна і треба жити інакше! Без брехні, пліток, приниження та політичного інтриганства. Не працювати тільки на власну кишеню, заради власної вигоди, а на благо громади!
Спробуймо змінити Володимир разом! Заради нас, заради наших дітей!
Ангеліна Роднянська
