Суттєві порушення в Луцьких маршрутках: е-квитки та маска за принципом «де-небудь, аби була»

22 вересня, 8 година ранку, район ДПЗ. Ще поки не запізнюючись на першу пару, хутко біжу до найближчої зупинки, що на вулиці Бенделіані. Помітивши довкола купу людей, здебільшого без масок, дістаю та вдягаю свою. Про якусь дистанцію й мови немає. Чекаємо всі разом на маршрутку до центру, якої, очевидно, не було довго. Минає 7 хвилин, і врешті їде 10. Маршрутка, переповнена людьми, звісно, не зупиняється. Чекаємо наступну. За кілька хвилин з’являється «на горизонті» 11 та 9. «Одинадцятка» рушає далі, а ось водій 9, не доїжджаючи до зупинки, таки відчиняє задні двері, аби вийшли пасажири. З надією «влізти», біжу до дверей, але похитавши головою, водій зачиняє їх перед моїм носом. Розлючено, в повному розпачі, забуваю про карантинні норми, бо ж не встигаю на пару.

Зрозумівши, що діла не буде, йду на кінцеву з надією навіть сісти. Дорогою вдається «зловити» 28. Звичайно, всі місця для сидіння були зайняті, і я відчула себе героїнею з пісні Скрябіна.

Скориставшись карткою, оплачую проїзд. Позаду хтось штурхає, чую своє улюблене: «передайте, будь ласка, з двадцяти — один». Водій, до речі, не надто хвилюючись про штраф, з маскою на підборідді, таки дає решту.

Їдучи далі, щонайменше п’ятнадцять пасажирів розрахувалися готівкою. Щонайменше десять — порушили масковий режим: хтось взагалі без маски, а хтось за принципом «де-небудь, аби була».

Отож, окрім порушень карантинних норм, Лучани нехтують безготівковою оплатою проїзду. Хоча таке явище цілком зрозуміле, бо впровадження системи «City Card» відбулося незадовго до пандемії, яка власне прикувала до себе всю увагу.