Боєць АТО після полону повернувся додому.
Про це розповіли у виданні Znaj.ua.
46-річна Ольга Погребняк виховує двох синів: 22-річного Олексій і 7-річного Микиту.
Влітку 2014 року старший син вирішив захищати Україну від окупантів. Хлопець кілька разів говорив про це, а в один день, повернувшись додому Ольга знайшла записку від сина, що він пішов на війну.
Через кілька тижнів Олексій передзвонив і розповів, що він живий і все добре.
“Розмови по телефону завжди були короткі. Де служить – не говорив, говорив, що не годиться так говорити, тому що ця інформація може потрапити в руки ворога. Одного разу тільки сказав, що служив в “Азов” ” – розповіла Ольга.
Наприкінці серпня Ользі прийшло повідомлення про те, що Олексій загинув. Спершу вона повірила в це, однак, коли їй не віддали тіло жінка почала сумніватися.
“Всі спроби щось дізнатися були марними. Я шукала інформацію всюди, навчилася користуватися “Фейсбуком”, відкрила свою сторінку, – розповідає Ольга. – Якби не Микита, не знаю, дала б собі пораду з цим безмежним горем. Я йому про загибель Альоші розповіла, але не відразу, дуже переживала, як він переживе. Але він стійко все вислухав і сказав, що ніколи мене не залишить і буде в усьому допомагати мені” – додала Ольга.
У травні на телефон Ольги прийшло дивне повідомлення з текстом “Мамо, я живий”. Жінка зраділа, але пізніше подумала, що це можуть бути шахраї, які кажуть, що людина в полоні, а потім вимагають гроші.
“Ходила в СБУ, там сказали, що точно визначити, звідки прийшло sms не можна, визначили лише, що з території Донбасу, і що швидше за все це – шахраї, тому що мій син загинув і він не значиться в списках полонених і зниклих безвісти” – сказала жінка.
П’ятого серпня, коли пройшов майже рік з того моменту, коли Олексія визнали загиблим, Ользі приснився дивний сон. У ньому вона була деревом калини.
“Калина – український символ єднання народу: живих з тими, хто відійшов у інший світ, і тими, які ще чекають свого народження… Може, це якийсь знак від мого Альоші…?”- додала мама бійця.
Дев’ятого серпня Ольга написала вірш, який присвятила синові, а наступного дня він повернувся.
Жінка тоді поїхала до сестри на Волинь щоб провідати молодшого сина, який там перебував. Коли вона поверталася додому, то зустріла сусідку, яка повідомила, що у неї біля дверей сидить якийсь хлопець.
Цим хлопцем був Олексій, який весь цей час був у полоні і те повідомлення було дійсно від нього.
Хлопець дуже сильно схуд, у нього були шрами на голові і щоці, не вистачало декількох зубів, а ребра дивно стирчали з під шкіри, найімовірніше вони не правильно зрослися. Олексій відмовлявся йти до лікаря, смикався від різких звуків, а вночі кричав уві сні.
У той момент хлопцеві допоміг молодший брат Микита
“Він від Альоші не відходив, постійно щось розповідав, а той слухав і слухав. Зі мною вони майже не розмовляли, але я не ображалася, досить було того, що обидва вони вдома. Микита зараз такий гордий, що у нього повернувся брат, навіть не впізнаю його. Питаю у нього, про що вони говорили, а він мені відповідає, Що це чоловічі розмови” – розповіла Ольга.
Одного разу жінка запросила психолога до Олексія, проте йому це не сподобалося. У хлопця стався нервовий зрив: він перевернув стіл, за яким сидів, вилаяв їх обох і закрився у своїй кімнаті.
Але в один день, коли оголосили офіційні дані про загиблих в Ілловайському котлі, хлопець не витримав і почав говорити, що це все брехня і там було справжнє пекло.
Близько 04:00 ранку, коли Ольга сиділа за комп’ютером, Олексій підійшов до неї і запропонував випити. У цей момент хлопець розповів все, що так довго знаходилося у нього в душі і не давало спокою.
“Він розповів мені про жахи, які пережив, про хлопців, які так і не повернулися додому. Про те, що він відчував, коли їх бомбили з “Градів” під Іловайськом, коли перед його очима все змішалося, коли він не розумів, де небо, а де земля, коли не знав, куди бігти і що робити. Коли зрозумів, що Допомогти може тільки Бог, коли друг, з яким він розмовляв пару хвилин тому – мертвий, і у нього закінчилися сили тягнути його, коли почав звинувачувати себе за те, що вижив” – додала Ольга.
Після цієї важкої розмови серце жінки вило від болю і вона захотіла допомогти іншим матерям, які не дочекалися синів з війни. Разом з Олексієм вони склали списки загиблих і зниклих бійців, а пізніше жінка опублікувала всі зібрані дані.
Пізніше до хлопця приїхала дівчина на ім’я Олена, про яку Ольга нічого не знала. Олексій не розповідав звідки дівчина приїхала, лише сказала, що якби не вона, що навряд чи він зміг би повернутися додому.
Олена почала жити з Олексієм і його мамою. Дівчина виявилася хорошою господинею, вона постійно готує вечерю і допомагає молодшому Микиті вивчити уроки. Ольга дуже рада цьому, адже раніше в будинку жила самотня жінка з маленьким сином, а зараз велика сім’я, ще й кіт на прізвисько Барсик.
“Не помиляється материнське серце. Повірте, воно точніше будь-якого приладу, його не обдуриш. Дорогі жінки, не здавайтеся, моліться, вірте своєму серцю, а не тому, що говорять оточуючі. Вірте і сподівайтеся, незважаючи ні на що і всупереч усьому” – зазначила Ольга.
