Випускник Військової інженерно-космічної академії імені Можайського в Санкт-Петербурзі Валерій Бондарук – не лише депутат Луцької міськради і успішний бізнесмен, а й зразковий сім’янин, люблячий батько, екстремал і безумовний лідер.
Валерій Анатолійович розповів «Таблоїду Волині» про навчання, сімейні традиції і улюблений відпочинок, про те, як бути успішним, і про те, як бути щасливим.
– Розкажіть про свою освіту. Чому вирішити вступити на інженера-математика до військово-космічній академії?
– Я закінчив школу №17 в Луцьку. Вступив на факультет автоматизованого управління. Академія працює на космічну галузь: має майданчики для запуску ракет та математичне забезпечення. Закінчив академію з червоним дипломом, але не дав присягу на вірність Росії. Навчання мені дуже подобалося, вивчав теорію руху супутників та інформацію, яку вони збирають. Після закінчення університету мене перевели до військової частини біля міста Дунаївці у Хмельницькій області, таких всього три в Україні. Потім я перевівся в УБОЗ (Управління по боротьбі з організованою злочинністю, – ред.), а після цього почав займатися бізнесом.
– Поговоримо про сім’ю, про дружину. Як з нею познайомилися?
– Ми сиділи з нею за однією партою, знайомі ще з восьмого класу. Пропозицію зробив відразу після закінчення вишу.
– Чи погоджуєтеся, що за кожним успішним чоловіком стоїть любляча дружина? Розкажіть про секрет сімейного добробуту, адже разом ви вже близько 25 років.
– Згідний. Ну, якщо чесно, то я говорю, що живу вже 75 років. Мій секрет – взаєморозуміння і взаємоповага.
– У вас є дві донечки. Що найважче і найлегше при їх вихованні? Чи впливаєте на вибір дочок?
– Так, їм 25 та 15 років. Скажу одне – зятю повезе (сміється, а помічник каже, що таких питань Валерію Анатолійовичу ще ніхто не задавав). Труднощів немає. Дівчата їздять зі мною на полювання, на рибалку. Займаються зі мною дайвінгом та тенісом.
– Ви не суворий батько?
– Зовсім ні, я, навпаки, їх балую. Дозволяю їм все, оскільки впевнений в їхньому вихованні. Ось менша дочка Катерина багато часу приділяє навчанню, читає книги. Вона має свою бібліотеку, мріє стати лікаркою та навчається у гімназії. Один недолік, що в такому віці вже складно їй щось довести, адже багато знає.
– Можливо, маєте сімейні традиції. Як проводите разом релігійні свята?
– На Різдво, на Водохреще і на Великдень збираємося в нас – це особлива сімейна традиція.
– Розкажіть про своїх батьків. На кого ви більше схожі?
– Зовні схожий на батька, він працював в органах МВС 32 роки, на жаль, він вже не з нами. Мама працювала в торгівлі.
– До кого більше зверталися за порадою: до мами чи до батька?
– Та якось сам собі давав раду, рішення завжди приймав сам. У будь-яких складних ситуаціях важко передати ті думки та емоції, тому завжди покладався сам на себе. Я звик обдумувати все сам. Можу спитати пораду, але все одно останнє слово за мною.
– Розкажіть про хобі, улюблені заняття для душі. Я знаю, що займаєтеся дайвінгом. Чи не страшно було вперше пірнати?
– Я почав займатися дайвінгом на Світязі. Люблю там бувати та пірнати. Якщо виходить в Єгипті, то можу і там. Навчили діти, і в мене не було вибору – треба було навчатися пірнати не гірше за них. Полюю. Я люблю сімейний відпочинок, щоб вся сім’я була разом. Коли діти були малі, ми збиралися компанією з трьох-чотирьох сімей. Неважливо, чи це на морі – літній відпочинок, чи зимою є пара вихідних днів, але обов’язково, щоб сім’я була разом.
– А взагалі як керівник ви суворий?
– Ні, скоріше поблажливий.
– Хто для вас є мотиватором у бізнесі та у політиці. З кого, можливо, берете приклад?
– Ні, в політиці мене точно ніхто не мотивує. Зовні, звісно, одна картинка, а насправді – зовсім інше. Я прихильник думки, що людина робить себе сама. Ідолів не варто створювати. Є, звичайно, схожа мета, схожі процеси та бачення певних речей. Головне – робити вчинки по честі й совісті, а тоді все буде правильно
– Якщо не було б можливості йти в політику, чим би займалися?
– Бізнес і робота. Мій день починається рано, а закінчується пізно.
– Чи почуваєте себе щасливою людиною? Що для вас успіх і щастя? Чи пов’язані ці речі?
– Ну, щоб сказати наскільки ти щасливий, спочатку треба відчути себе нещасливим. На сьогодні все добре: є хороші друзі, є гарна команда, прекрасна фірма, чудова сім’я. Успіх – це лише вершина айсберга, а що під водою, ніхто бачить. Тому, коли говорять, що ти успішна людина, – то це підйоми о п’ятій ранку й у вихідні, щодня.
– Як справляєтесь з таким великим колективом?
– На фірмі та у партії – великий колектив, в кожного свої думки, амбіції. Все, що можу сказати, коли людям кажеш кінцеву мету – це їх об’єднує. А коли кажеш зробити те, що людина не розуміє, то нічого не вийде. Людей об’єднує спільна ціль: коли є розуміння в команді, коли у всіх блищать очі, коли всі хочуть цього результату і всі розуміють, то це досить легко і прозоро. Коли люди не розуміють спільної мети, то виникають скандали та інтриги.
– Ви – хороший лідер і керівник, тому що вмієте налаштувати людей на спільну ціль?
– Так, згідний. (Помічник сміється і каже: «Я вас попереджав, що Валерій Анатолійович вміє коротко і по суті»).
Знаєте, от згадав випадок, коли я захищав випускну дипломну роботу в академії, то на захисті були присутні усі: військове командування, генерали та військові. Я був з тих, хто йшов на червоний диплом. Тоді думав, буду займатися наукою. Мені дали на доповідь щодо своєї роботи рівно десять хвилин, аби викласти суть, хоча дипломну роботу я писав два роки, переді мною сиділи десять генералів, а в мене трусилися коліна і голос тремтів. Це був той виш, де всі були в рівних умовах.
– У чому секрет довголіття та успішності вашої компанії?
– Наш секрет – у команді, в тих людях, які працюють поряд зі мною вже багато років. Ціную свій колектив понад усе, адже один у полі – не воїн. Багато років тому ми разом із партнером Станіславом Шайком заснували маленьку компанію, зараз – це потужне підприємство на ринку фармакології. Із самого початку разом з нами на цьому шляху виконавчий директор Лариса Кухнюк, наші колеги Анатолій Лобарчук, Ірина Склярова, Володимир Степанюк, Ярослава Климко та інші.
***
