а три місяці до проведення місцевих виборів за вже усталеною українською традицією парламент змінює правила гри – вчора депутати внесли зміни у Виборчий кодекс, які суттєво змінюють формат голосування та правила визначення переможців. Відтак Центральній виборчій комісії в короткі терміни потрібно якісно підлаштуватись під нові правила: розробити нові алгоритми та навчити їм членів комісій на місцях, інформує Depo.ua.
З числа найбільш суттєвих змін, які запровадили нардепи, вирізняється явна “партизація” виборів, коли саме політичні утворення будуть відігравати головну роль при доборі кандидатів, тоді як права на самовисування суттєво звужуються. З іншого боку значно зменшуються суми застав, що відкриває перспективи для членів громад, хто раніше в силу матеріальних обмежень був позбавлений можливостей для висунення своєї кандидатури. Для виборця плюсом є адекватний та виразний бюлетень, в якому, на відміну від попередніх заплутаних варіантів, дуже легко розібратись і виразити свою політичну волю без спотворень.
Партійне ярмо
Самостійна участь окремих кандидатів до відповідних рад без партійного даху у новому кодексі зберігається лише для сіл та містечок, де кількість виборців не перевищує 10 тисяч осіб. В тих територіальних громадах, які налічують до 10 тисяч виборців, а таких в Україні близько третини, місцевих депутатів обиратимуть по мажоритарці. Незвичність цієї мажоритарки полягає в тому, що з кожного округу до відповідної ради попрямує не один кандидат, а два-три – ті, хто посяде перше-друге-третє місце у загальному заліку.
Самовисування залишається можливим для міських голів – так, наприклад, кандидати у мери Києва не обов’язково повинні мати партійну прив’язку, а в силах самостійно рушити на вибори.
Якщо ОТГ або місто вміщує більше 10 тисяч виборців – ласкаво просимо до пропорційної партійної системи виборів, де стати депутатом ради можна буде лише з благовоління партійного керівництва.
Система працюватиме наступним чином. Партії на конференціях висуватимуть списки своїх кандидатів у кожному багатомандатному окрузі. Виборці, коли отримуватимуть бюлетень, у кабінці обиратимуть спочатку партію, а потім – кандидата зі списку цієї партії. Якщо партія на цьому окрузі долає прохідний бар’єр у 5%, у відповідну раду потрапляють депутати зі списку.
Четвертна квота
Така система має певні особливості, оскільки обмежує права безпартійних кандидатів на участь у виборах до великих ОТГ, райрад чи облрад. А щоб потрапити у список якоїсь політичної сили (при цьому важливо пам’ятати про наявність прохідного бар’єру і той факт, що за бортом залишаться всі, хто не добере 5%), потрібно отримати прихильність міцевих партійниї босів, які фактично формуватимуть списки. Звісно, вони добиратимуть кандидатів або за принципом особистої відданості, або… за традиційні грошові знаки.
Але навіть заплативши за місце у списку, майбутні депутати потрапляють у кабалу імперативного мандату – якщо вони вийдуть з відповідної фракції, вони автоматично попрощаються і з депутатським мандатом.
“Партизація” цієї системи посилюється також і так званою четвертною квотою. Адже складені і задверджені для кожного багатомандатного округу списки депутатів від партії мають певне ранжування, коли наближеність до першого місця у списку фактично гарантує проходження в раду. Адже депутату, який, скажімо, перебуває на 5-й позиції і є умовно непрохідним, потрібно, аби змістити свого “верхнього” колегу, здобути прихильність 25% виборців цієї партії, які поруч з партійною галочкою мають поставити значок і навпроти його прізвища. Це є досить малоймовірним, а тому можна передбачити, що списки будуть “зацементовані” і ніхто вище свого місця не вистрибне. За рідкісним виключенням, звісно – наприклад тоді, коли кандидат “знизу” так якісно “засіє” округ, що електорат масово відмітить його прізвище у день виборів.
При цьому напередодні пропонувалося зменшити таку квоту до 5%. І це, на думку експертів, сприяло б більшому перемішуванню кандидатів і давало б шанси на політичну перспективу новим обличчям. Але у керівництві монобільшості в останній момент вирішили, що такий варіант є неприйнятним, оскільки робить результати виборів аж надто непередбачуваними. А також відповідним чином “підставляють” керівників парторганізацій, які не зможуть прогарантувати включеним до списку пріорітетним номерам проходження до відповідних рад.
Експерти говорять, що по суті це – система тих самих закритих списків, які мали місце і у попередні часи. Але під соусом відкритості.
Виразний бюлетень
Досягненням нової системи є відносно зрозумілий бюлетень, в якому має шанс розібратись практично кожен виборець. І відповідно – визначити не лише партію, а й кандидата зі списку, який завоював симпатії цього громадянина.
Попередні варіанти, зауважимо, відрізнялися тим, що в бюлетені в верхній частині розташовувалися списки партій, а внизу бюлетеню вже йшли списки кандидатів, які додавалися до партій. Українцям в такому випадку довелося б довго і наполегливо шукати своїх обранців.
Плюсом цього варіанту бюлетеня є також те, що окремі кандидати, які потрапили у список, але не у його прохідну частину, мають мотивацію працювати на окрузі, здобуваючі свої 25 квотних відсотків. Адже можуть розраховувати принаймні на те, що ті виборці, які захочуть за них проголосувати і посунути їх вверх по списку, зможуть це зробити.
Певною мірою плюсом нової системи також можна вважати зменшення застав, які вносять кандидати, у 9 разів. Це відкриє шлях до участі у виборах багатьом альтернативним кандидатам у мери.
Можна також констатувати, що система виборів, яку будуть обкатувати у жовтні, є доволі ризикованим експериментом в силу того, що до нього не готові, з одного боку, виборча система, якій залишається дуже мало часу аби перелаштуватись. А з іншого – суб’єкти виборів, які розгублено вивчають нові правила і намагаються вибудувати стратегію своєї політичної гри.
Мало що поки розуміє і звичайний виборець, який 25 жовтня отримає кілька довгих бюлетенів і буде змушений в умовах цейтноту розібратись у всіх цих новаціях.
В той же час є надія, що після такого напруженого тренування суспільство вже підготовленим підійде до наступних виборів – на цей раз парламенту – і зможе справедливо оцінити реформаторський задум законодавця. Звісно, якщо він до того часу не вирішить ще щось змінити у виборчій системі.
