Перших пацієнтів з підозрою на коронавірус Волинська обласна інфекційна лікарня прийняла 8 березня – за кілька днів до оголошення в області карантину.
Відтоді потік хворих збільшувався і залишається високим до сьогодні. За три місяці у лікарню госпіталізували понад 300 людей з підозрою на COVID-19. Комусь – статистика, медикам – щоденна робота. Як лікарня справляється з коронавірусом, «Район.Медицина» розповіли медична директорка Любов Серба та очільниця інфекційного відділення Галина Морочковська. Цей текст написаний в межах проєкту Coronavirus Survival Kit for Media від Media Development Foundation.
* * *
Епідемія змінила лікарню. Її поділили на дві частини: «чисту» та «брудну». В «чистій» лікують людей з різними інфекціями, крім коронавірусної.
«Брудна» складається з двох зон: в одній розміщені люди з підозрою на коронавірус, в другій – пацієнти з підтвердженою коронавірусною хворобою.
«Найважча категорія пацієнтів – у реанімаційному відділенні. Вони потребують інтенсивної терапії, тому складність нашої роботи полягає у багатопрофільності», – каже Любов Серба.
Крім того, в лікарню спрямовують усіх пацієнтів із пневмоніями — їх можуть викликати не тільки віруси, а й бактерії.
Люди також звертаються у лікарню самостійно. Виявляють у себе симптоми, які можуть свідчити про інфікування коронавірусом, і приходять у приймальне відділення.
Щоб оглянути таких пацієнтів, лікарі та медсестри повинні одягати захисні костюми. Новий пацієнт — інший костюм, тому значна частина часу йде на переодягання.
За кілька місяців роботи в умовах пандемії весь захист одягають в середньому за 15 хвилин. На початку це було ще довше.
* * *
На медиків лягла подвійна відповідальність, коли в інфекційну лікарню перевели вісьмох пацієнтів з Волинської обласної психіатричної лікарні, що в Олиці.
Ці люди мають психічні відхилення, тому потребують специфічного лікування та догляду.
Вони лякаються медиків у захисних костюмах, часом не розуміють, що відбувається.
* * *
«У нас були й двомісячні пацієнти, і 90-річні. Старші люди одужують і виписуються, тому не можна говорити, що всі вони помирають, – каже Галина Морочковська. – Були онкохворі та люди після інфаркту, які одужали. Коронавірус – це не вирок».
Група ризику при коронавірусі така ж, як і при грипі, проте пацієнти з коронавірусом лікуються довше. Вони перебувають у лікарні щонайменше два тижні.
* * *
Одна жінка лікувалась 42 дні. Вона три тижні була на штучній вентиляції легень, а потім – на кисневій терапії.
Вона була дуже ослабленою, не могла ходити – падала. Але одужала і пішла додому, що дуже надихнуло весь медперсонал.
«Досвід показує, що люди, які потрапляють на штучну вентиляцію, дуже важкі і їх не завжди вдається врятувати», – каже Любов Серба.
медична директорка Любов Серба* * *
Госпіталізували 82-річну жінку. Вона мала супутні хвороби, була у відділенні інтенсивної терапії та реанімації. Всі за неї переживали.
А одного дня, здаючи зміну, лікар-реаніматолог розповідає про стан пацієнтки: «Сьогодні вранці жінка встала і робила зарядку».
Тут усі медики дружно розсміялись: реанімаційна хвора, 82 роки, робить зарядку – значить одужає. Так і сталось.
Таких лікарі називають «бійцями».
«Є старші люди, які просто лежать і все. А є такі, як ця жінка: важко, але встає, сідає. Каже: «Мабуть, я вже скоро буду виписуватись». Позитивно налаштовані люди швидше одужують, – каже Любов Серба. – Відомому перському лікарю і філософу Авіценні приписують такі слова: «Нас – троє: лікар, пацієнт і хвороба. На чий бік стане пацієнт, той і переможе».
* * *
Інфекціоністки кажуть: пацієнтів, які не мають супутніх хвороб — одиниці. Більшість – середньої важкості та важкі. Це жителі усіх районів Волині.
На сьогодні спаду захворюваності нема: стабільно перебуває в стаціонарі близько 60 людей із підозрою чи підтвердженим коронавірусом.
У лікарню часто госпіталізують сім’ями. Подружжя, батьки з дітьми.
Часто пацієнти панікують. Через почуте і прочитане в інтернеті про «ту страшну хворобу» не можуть впоратись зі своїм страхом.
Якось мама, яка лежала з двома дітьми, із тривогою запитувала: «А ми не помремо?». Хоча підстав так думати не було.
Спочатку люди хвилюються через те, що у них підозра на COVID-19. Коли діагноз підтверджується, страх наростає.
Лікарки сміються: якщо пацієнт переживає, що в нього вдома засихають помідори — це добре. Це означає, що людина думає про життя.
* * *
За спостереженнями лікарів, психологічний стан хворих дітей залежить від мами. Якщо мама налякана – дитина відчуває і сама боїться.
«Хвора дитина стає іншою: вона плаксива, млява. Її забирають з дому, де рідне ліжечко, подушечка, іграшки, і поселяють у лікарняні стіни, де немає близьких їй речей. І ще вона бачить медиків у костюмах, які для неї, як космонавти. Звісно, дитина боїться», – каже Любов Серба.
Якщо мама через казку чи гру пояснить малюку, що відбувається, дитина буде спокійною.
Дітям дозволяють брати з собою іграшки, але не м’які, щоб можна було протерти антисептиком. Коли температура спадає – хочуть гратися.
* * *
Багато людей після виписки бояться їхати додому. Вони не знають, як зреагують на них сусіди.
Галина Морочковська наголошує: людина, яка перехворіла на коронавірус, не заразна. Її не потрібно боятись. Навпаки потрібно підтримувати – зустрічати підбадьорливими словами. Це зближує і допомагає пережити складні моменти.
«Пандемія нас навчила: ми маємо бути відкритими один до одного і розуміти, що в ситуації хворого може опинитись кожен», – додає Любов Серба.
Відкритість, на її думку, має бути й до медиків. Щоб зникли стереотипи про те, що всі медики – «хабарники», «вивчились за сало» та «недбало ставляться до пацієнтів».
* * *
Медики жартують: працювати важко, платять мало, а вони все одно люблять свою роботу.
Втім, через епідемію з лікарні звільнились лікар та чотири медсестри. Одна лікарка відновила відпустку по догляду за дитиною.
«Пішли досвідчені медики. Ті, що залишились, – «золотий фонд». Вони прийшли за покликанням і залишились вірними професії», – каже Любов Серба.
Натомість у лікарню прийшла працювати молодь.
«У нас є медсестричка, низька зростом. Дюймовочка. Дивишся в очі – така смілива! Тішуся, як вона вчиться і мужньо поводиться», – усміхається лікарка.
* * *
«Боляче дивитись, коли люди працюють у важких умовах, віддають себе хворим, втомлюються фізично і психологічно, а потім ще й мають проблеми», – каже Любов Серба.
Одна медсестра боїться повертатися в село після зміни. Люди знають, що вона працює в інфекційній лікарні, і кажуть їй: «Якщо ти нам сюди заразу привезеш, ми тобі хату спалимо».
* * *
Одні люди погрожують, інші – підтримують. Багато людей допомагають, чим можуть.
Якось до лікарні приїхали таксисти й сигналили в знак подяки. Це медиків дуже підбадьорило.
У лікарні радіють всьому: костюмів та деззасобів потрібно чимало.
Зміна більшості медиків триває 12-24 години. За цей час потрібно як мінімум двічі переодягнутись, на приймальному відділенні – ще частіше.
Багато людей та організацій допомагали інфекційній лікарні з захисними костюмами, масками, антисептиками, апаратурою, в тому числі апаратами штучної вентиляції легень високого класу.
Одна лучанка, яка живе зараз у Польщі, придбала за свої гроші 500 костюмів.
Скандинавська дитяча місія закупила нові ліжка, індивідуальні гігієнічні набори та постіль.
Інші волонтери привезли кілька кілограмів лимонів та каву – щоб підбадьорити медиків. Хтось подарував букет півоній.
* * *
Лікарі називають інфекційну службу «пожежною командою». Кажуть, що напоготові завжди – є спалахи хвороб, чи нема. І це стосується не тільки коронавірусу. Служба щороку готується до того, що може бути епідемія грипу, холери, дифтерії, кору тощо.
В інфекційній службі складають план дій, проводять профілактику хвороб, готують медиків правильно реагувати на появу інфекцій та запобігати їх поширенню, лікувати пацієнтів та доглядати за ними.
До коронавірусу теж були готові. Ще до появи перших хворих на COVID-19 усіх навчали одягати, знімати та утилізувати костюми, правильно дезінфікувати руки та всі поверхні, відпрацьовували алгоритми, як поводитись у різних ситуаціях тощо.
* * *
Галина Морочковська розповідає, що з кожним роком стаються спалахи інфекцій. Спершу був ВІЛ. Потім «підняв голову» гепатит, далі – грип, зараз – коронавірус.
очільниця інфекційного відділення Галина Морочковська«Зараз багато хто говорить, що коронавірус – це чума ХХІ століття. Але це ще не чума. Чума нас ще чекає», – вважає лікарка.
Любов Серба додає, що XXI століття – століття вірусів. А скоро покажуть себе і бактерії. Вони втрачають чутливість до антибіотиків, бо люди вживають їх у надмірній кількості, не дотримуючись рекомендацій лікарів або самостійно призначаючи їх собі без потреби. Крім того, після 1987 року не винайшли жодного нового класу антибіотиків. Тож лікувати бактеріальні інфекції буде все важче.
«Ці прогнози підтверджують, що інфекційна служба повинна бути», – каже інфекціоністка.
Вона, як усі медики, хоче мати гідну зарплату. Поки що такої не бачила.
А ще мріє, щоб медиків почали цінувати, і з цієї пандемії кожен вийшов іншим. На її думку, якщо зараз не переосмислити все і не використати цей досвід конструктивно, то далі буде ще важче.
