Вимушений перехід на дистанційну форму освіти став викликом для всіх учасників освітнього процесу – вчителів, дітей і батьків.
Вимушений перехід на дистанційну форму освіти став викликом для всіх учасників освітнього процесу – вчителів, дітей і батьків. Усі виявилися морально і психологічно не готовими тривалий час працювати в такому форматі. І це абсолютно закономірно. Пише “Нова Тернопільська газета”.
Як вчилися наші діти? Вони звикли дізнаватися нове з того, на чому тримає їхню увагу вчитель. Звикли, що протягом 45 хвилин їхньою увагою керують. І так з року в рік. А тепер учні опинилися в ситуації, коли їм треба самим сісти, взяти до рук книгу, не маючи при цьому жодного стимулювання. Або ж зайти не в Інстаграм, де стільки всього цікавого, а на відеоурок. Зрештою, домашня обстановка сама по собі не сприяє освітньому процесу, адже школа на підсвідомості – це робота, а дім – відпочинок, тож вдома хочеться відпочивати. Те, що не потрібно нікуди йти, розслабляє. Перебороти лінь дорослим дуже важко, а що вже казати про дітей. До того ж ресурси у школярів різні. В одних – достатні навички самоорганізації, вони увійшли у карантин з тим, що можуть навчатися без контролю ззовні. Іншим потрібно, щоб батьки були залучені до процесу виконання завдань, а батьки не завжди мають для цього час і натхнення. Отже, дистанційне навчання не матиме такої якості, як у школі. Це очевидно.
Втім, глобальна мета карантину – вижити. Найважливіше під час цього періоду – зберегти фізичне та психічне здоров’я усім нам, і навчання цьому не повинно перешкоджати.
Ольга Хома, начальник управління освіти та науки Тернопільської ОДА:
— Будь-який досвід, який ми отримуємо в житті, є корисним, це стосується і дистанційної освіти. Думаю, що з такими викликами — маю на увазі карантинні заходи безпеки — ми стикатимемося і надалі, тож платформу дистанційного навчання потрібно освоювати й розвивати і надалі. До слова, і до цьогорічного березня у Тернопільській області було чимало дітей, які з різноманітних причин перебували на домашньому дистанційному навчанні, так що це не така вже й новинка-диковинка…
Якщо підбивати якісь попередні підсумки по дистанційному навчанні останніх двох місяців, то вони є досить неоднозначними — буду говорити про це відверто. Є багато плюсів, але разом з тим маємо моменти і негативного досвіду. Це залежить від кожної конкретної школи і конкретного вчителя – наскільки вони є відповідальними перед своїми учнями, чи виявилися готові гнучко і швидко перебудувати свою роботу, наскільки в дітей і вчителів є якісний інтернет-доступ і наскільки вони вміють ним користуватися. Бо дистанційне навчання — це не написати у Viber: “Прочитати в підручнику параграфи 7-9, відповісти на запитання після них і виконати вправи 5-10”. Дати дітям весь матеріал на самостійне опрацювання — це не дистанційне навчання! Завдання на самостійне опрацювання повинні бути підкріплені відеоуроками, прикладами розв’язку завдань, можливістю для учня мати онлайн зв’язок з викладачем, який контролює виконання завдань та допомагає у їх розв’язанні.
Але це ми обговорили лише ситуацію, яка за замовчуванням передбачає, що діти мають доступ до інтернету… А якщо ні? Минулого року було виділено 33 мільйони гривень на інтернетизацію навчальних закладів у Тернопільській області, і тут уже питання до місцевих органів влади, як вони розпорядилися цими коштами і наскільки якісно провели інтернет у заклади середньої освіти.
Ще один важливий і доволі суперечливий момент — оцінювання учнів під час дистанційного навчання. Міністерство освіти рекомендує не контроль і перевірку, як головні завдання, а відзначення успіху, підтримку й аналіз помилок, мотивацію, забезпечення зворотного зв’язку… Хто якісно займався і працював — отримує відповідні оцінки як під час стаціонарного, так і дистанційного навчання. Тобто, вчитель, узагальнюючи усі попередні здобутки учня, виставляє семестрові та річні оцінки. Але хочу зазначити, і я вже неодноразово на цьому наголошувала, що оцінка має бути на користь учня! Незалежно від багатьох різних факторів, з якими доводиться стикатися, — дитина може з певних причин, як об’єктивних, так і суб’єктивних, не брати участь у дистанційному навчанні. Так, у когось може не бути інтернету, але, буває, вчителі скаржаться, що бачать активність дитини у соцмережах, але на зв’язок під час дистанційного навчання вона не виходить і завдань не виконує. Хоча навіть у таких випадках педагогічні працівники стараються проявляти розуміння…
Що стосується проведення зовнішнього незалежного оцінювання, у нас є два сценарії: якщо карантин завершиться, як і планувалось, 22 травня, ЗНО відбуватиметься за планом: пробне 15-17 травня і основне 25 червня. Зараз розглядається питання щодо збільшення пунктів тестування і зменшення кількості учнів в аудиторіях, аби ми могли дотримуватися всіх заходів безпеки. Масковий режим та наявність засобів дезінфекції – обов’язкові.
Якщо ж карантин не буде завершено 22 травня, то другий сценарій щодо ЗНО – перенесення його на серпень і, відповідно, відтермінується і цьогорічна вступна кампанія.
Щодо проведення випускних вечорів та проведення останніх дзвоників – це виключно відповідальність кожного конкретного навчального закладу. Педагогічна рада кожної школи розглядатиме це питання і сама прийматиме рішення: чи проводити випускні вечори онлайн, чи робити щось камерно “вживу”…
