Свою думку щодо закону при ринок землі в Україні висловила волинський нардеп від округу № 23 Ірина Констанкевич на сторінах газети «Полісся». Її слова подаємо без змін.
Так, ринок землі був потрібен. І цю тезу не варто обговорювати, хоча час ухвалення відкриття обрано не найкращий – в країні і світі епідемія коронавірусу, карантин; війна на Сході, турборежим і нічне голосування на позачерговій сесії….. щось таке злодійське є у цьому.
Але, що насправді криється в законі, який ухвалили?
1) Закон був ухвалений всупереч суспільній думці (адже результати всіх проведених соціологічних досліджень свідчили про те, що українці проти такого кроку);
2) Його «протягнули» у час пандемічного коронавірсу: у час коли потрібно дбати за життя людей, медиків, коли потрібно залучати фахівців для порятунку економіки (бо, вочевидь, сама центральна влада на це не здатна).
3) Документ прийняли на вимогу Міжнародного валютного фонду, щоб отримати черговий кредит. Йде мова про обіцяні 5,5 мільярдів доларів, іще можливо 3-4 млрд, які відразу ж знову ж підуть на погашення зовнішніх боргів України. Тобто ціна всієї української землі, плодючого чорнозему, сьогодні мізерна – 8 млрд доларів! Минулого тижня на Саміті «великої двадцятки» країнам, які розвиваються, з поміж важливих заходів подолання наслідків короновірусу і потенційної кризи дозволили здійснити реструктуризацію зовнішніх боргів. Та влада України, ані кроку не зробила у цьому напрямку. Натомість вирішила, що можна розрахуватися нашою землею.
Зважаючи на ці фактори, зрозуміло: закон про землю вигідний не українцям, а іноземним кредиторам, МВФ. Наша земля потрібна їм, як економічний, продовольчий та фінансовий ресурс.
При позірній прозорості і досягнутих компромісах у законі є небезпечні норми, як кажуть, «диявол криється в деталях». До прикладу:
1) Відсутність обмеження щодо власності пов’язаних осіб на землю сільськогосподарського призначення у прийнятій редакції (в першому читанні було таке обмеження), дасть можливість легко обходити обмеження, встановлене на рівні 100 гектарів. Адже без проблем можна буде реєструвати по 100 гектарів землі на родичів всіх рівнів.
2) Це особливо небезпечно в поєднанні з тим, що іноземці зможуть реєструвати землю на підставних осіб – громадян України і вже в них номінально брати в оренду або користуватись такою землею.
3) Законопроектом скасовується мораторій на зміну цільового призначення землі сільськогосподарського призначення, не передбачається жодного контролю за використанням землі, не міститься вимог щодо збереження родючості та стану землі.
4) Не передбачається створення та умов діяльності Державного земельного банку, який мав би в першу чергу мати право на викуп земельних ділянок сільськогосподарського призначення та надавав би такі земельні ділянки громадянам України і фермерським господарствам за пільговою ставкою.
5) Банки отримали право брати землю під заставу по коефіцієнту 1/3, тобто позичальник отримуватиме 33% від її оціночної вартості. Наприклад, з оціночної вартості землі, яка складає 3 тисяч доларів, на руки банк видасть близько 1 тис доларів такої позики. Якщо ж ви протермінували кредит, банк нараховує пеню і потім забирає землю. При такій схемі банки зможуть концентрувати в своїх руках необмежену кількість землі. А згодом, ще й стануть власниками з правом на продаж і тут уже можна іноземним кампаніям.
Де тут українці?! Де тут вигода для фермера, пересічного громадянина, України? Адже зрозуміло, що продати можна, а купити? Чи зможуть українці купити?!
Український фермер знову лишається на маргінесах. Він не зможе купити землю за таких умовах, навіть якщо й захоче. Більше того, уряд при перегляді Держбюджету-2020 вилучив кошти, передбачені на підтримку аграріїв, на програми для розвитку села забрали соціально-інфраструктурні субвенції у місцевих громад.
Скриньку Пандори відкрито. Час все покаже…Ми все робили з колегами з групи «За майбутнє», аби захистити інтереси фермерів, пересічних громадян на право стати власниками української землі і України як держави з потужним агроекономічним потенціалом. Та на жаль….
