Текст Mikhail Verpuchinskiy подаємо без змін:
“Рішив я собі, значить, поїхать на Новий ринок, скупитись там по хазяйству, бо ж на тії “Тамитами” грошей ни назбираїш. Тутка на Старому люду тьма, тай думаю, певно на Новому ше луччє, бо ж казали в горсавєті тай по “Послєдніх ізвєстіях” на “Гаверсі” передавали, що нема чо ходить на тамтой Старий – вже біше 200 бізнесменів на Новому і є все, чого душа забажає, навіть справжній італійський кофе варать і мона зразу на місці в туалет сходить і навіть змити, а нє, то уборщіца поможе.
Карочє, приїжаїм. Дівчина відкриває двері машени, а вони закриваються зразу самі, бо ж
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Яких довкола тут нема,
бо ж тамтой ринок посеред поля стоїть, а з Гіркої Гірки шей так тягне навозом, що наче я корови пасти приїхав, а не за картопльою. Але заходим за забора, бо ж я віру, шо влада ніколи своїх людей не надуре. Ше й з Європи якісь начальники приїхали казати, шо треба на Новий ринок йти, то я й пішов“.
