На Банковій уляглася буря. Усі повернулися з місць, куди їх посилали багато разів на день. Зникли страх бути приниженим будь-якого моменту і невроз. Зате тепер до президентського палацу подали теплу воду та завезли піну для ванни. Дорогу.
У травні я прогнозувала, що перша кадрова линька в команді президента Зеленського станеться до зими. Але оскільки зими не було, линька розпочалася ближче до весни. У природі звірі знають, навіщо линяти. Судячи з минулих і намічених кадрових змін, для нашого президента це не питання виживання або переосмислення ролі та відповідальності. Для нього це питання емоційного комфорту.
Сили, аби нести свою важку президентську ношу, Зеленський черпає у високому рейтингу довіри та “Братстві Персня”, покликаного розділити з ним усі тяготи та прикрості походу. І якщо рейтинг, за яким дуже ретельно стежать, не скорчується, а лише зсутулюється — що цілком зрозуміло в країні, де населення перемогло громадян, — то в “Братстві” сталося лихо: гном кидає в побратимів сокирки, Гендальф шипить: “Націоналізація не пройде!”, ельфи “продають квитки” хобітам при призначеннях, а Слідопит дотерся з Мордором. Ага, ще і з Кличком… Треба було з цим щось робити, й Гімлі принесли в жертву.
Відставка Андрія Богдана стала однією з небагатьох подій, позитивно сприйнятих різними таборами українського суспільства. Головний руйнівник сакральності влади не припав до душі ні патріотам, ні фанатам Голобородька. Зеленський скинув частину негативного баласту, і Богдан у ворогах, як у реп’яхах, залишив Банкову без особливого жалю з боку як її мешканців, так і зовнішніх спостерігачів. Але не слід забувати, що він багато зробив для Зеленського, пробивши та реалізувавши ідею дострокових виборів парламенту, перезавантажив ЦВК, включив турборежим у Раді, утримав фракцію від розбирання на олігархічні запчастини, сконструював із комфортних для Зеленського людей подобу системи управління.
Для екскерівника ОПУ відставка, остаточне рішення про яку Зеленський прийняв ще у Ватикані, стала несподіванкою. Тепер він скинув тягар відповідальності, але забрав із собою тягар чутливих знань. Не думаю, що Богдан стане плювати отрутою компромату, але захистити себе зуміє.
Прибічники Андрія Богдана вважають, що одним із найсерйозніших наслідків його відходу стане посилення парламентських позицій Ігоря Коломойського та Арсена Авакова: “Богдана у фракції боялися. У нього було чимало оперативно-технічних можливостей для відстеження рухів довірених менеджерів потенційних скупників. Щойно вони наближалися до депутатів “Слуги народу” — Богдан бив по руках. Тепер це робити нікому. Від спокус ніхто не відгородить. “А” і “Б” залишаться на трубі. Я не виключаю, що через місяць-другий “А” забезпечить собі пост прем’єра”.
Після відходу Богдана небезпідставно занервували Рябошапка та Касько; зовсім засумував голова НАБУ; головний в ОПУ по судах Смирнов повідав, що духівник на Афоні не радив йому писати заяву про відставку самому.
Прем’єр Гончарук не так сильно прив’язаний до Богдана, як багато хто вважає. Його термін перебування на посаді вимірюється не керівниками ОПУ, а готовністю Зеленського прийняти рішення про заміну. Для початку Зе має зрозуміти: він хоче дорослого прем’єра чи Гончарука-2? Він хоче порядку чи боїться конкуренції?
Однак насправді питання не в тому, хто піде слідом за Богданом. Питання — які вимоги буде пред’явлено до змінників?
Чи правильним було рішення про відставку Андрія Богдана? На мій погляд, так. І не тільки тому, що Богдана стало надто багато, а тому, що якості в тому, що він побудував, виявилося надто мало.
Чи правильним було призначення Андрія Єрмака на пост керівника президентського штабу з управління країною, яким насправді при президенті Зеленському є ОПУ? На мій погляд, ні. І от чому. Є дві моделі. Перша, коли президент — досвідчений політик або візіонер — сам генерує ідеї, визначаючи рух країни та держапарату. Попри те, що Зеленський-сьогоднішній зробив для себе чимало відкриттів порівняно із Зеленським-травневим, його особистої експертизи явно не вистачає для цього варіанта. Виходить, потрібна друга модель: креативні плюс компетентні люди зі знанням проблематики, бюрократичних ходів і управлінських систем, які мають професійно організовувати та подавати президенту для вирішення кадрові, управлінські, законодавчі ініціативи, володіючи при цьому вмінням жорстко контролювати виконання прийнятих рішень і озвучених KPI. Ні Андрій Єрмак, ні Сергій Шефір в умовах держуправління не мають ні подібного досвіду, ні вміння. Отже, очікувати змін якості роботи влади, дроти якої Зеленський безальтернативно замкнув на собі, не доводиться.
Чи є різниця між двома Андріями? Звичайно, є.
Богдан — нестриманий хам, Єрмак навчений манерам і маневрам.
Богдан неправдоподібно відкритий і чесний у своїх заявах через абсолютну байдужість до громадської думки. Єрмак, який заявив за день до відставки про відсутність конфлікту між ним і Богданом, публічно бреше приголомшливо легко, і про це варто пам’ятати.
Богдан абсолютно нестерпний до будь-якого прояву корупції, до якого він не має стосунку. Єрмак — дуже комерційний персонаж, що знається на розподілі часток.
Обидва Андрії відчувають відразу до правил. Але якщо Богдан їх ламав і трощив, то Єрмак обтікав, прагнучи не привертати уваги до тихого слалому. Уся команда Зеленського прагне перенести в площину держуправління (включаючи Раду та Кабмін) бізнесовий принцип прийняття рішень. На їхнє переконання, чиновникам важливий процес, а їм — результат. Якась частка правди в цьому є.
Однак, по-перше, неякісний склад влади, нехтуючи регламентами, законами, протоколами та дискусіями з опозицією, частіше мультиплікує помилки, ніж точні оперативні рішення.
По-друге, нерідко сьогоднішнє рішення тактичних питань не співвідноситься з усім полем проблематики та шкодить завтрашній ситуації.
Андрій Єрмак бачить великий потенціал у свіжості та привабливості Володимира Зеленського, здатного подібно до криголама розколювати сіру рутину буднів світових лідерів, залишаючи про себе чіпке враження та прихильність. Цілком можливо, новий глава ОПУ правий. Але криголами не спалюють атомного палива, пробиваючи кригу заради власного марнославства. За ними мають іти сейнери, торговельні судна або військові кораблі. А це означає — система, яка продукує цілі, підхоплює та забезпечує реалізацію досягнутих домовленостей. Не або/або, а і/і. Візит Макрона в Україну перед поїздкою до РФ? Щоб що?.. Зустріч із Трампом? З яким конкретно порядком денним?
Зізнаюся, мені доводилося докладно розмовляти і з Андрієм Богданом, і з Олексієм Гончаруком, і з Андрієм Єрмаком. Усі досить цікаві та недурні люди. Моя мама завжди казала: “Дурень — це просто людина не на своєму місці”. Але не тільки цей спонтанний спогад поєднує всіх трьох. Ніхто з них жодного разу за час багатогодинних розмов не вимовив слів “країна” або “Україна”. А от формулювання “не підвести Вову”, “підтримати Вову”, “утримати Вовин рейтинг”, “допомогти Вові” — звучали постійно. Побачивши чимало бояр із почту всіх українських царів, з подібним феноменом я зустрічаюся вперше. Цей “монотеїзм” не залишає місця ні для відповідальності за нас, ні для турботи про нас, ні для милосердя до нас. За всієї сентиментальності Зеленського, ця влада — не про людей. У неї немає сил — візіонерських, громадянських, державницьких — вести паству за собою.
Може, пастух розставив капкани на вовків? Ні. Експертизи щодо трансфертного ціноутворення експорту як не було, так і немає. Антимонопольний комітет не просто завис — він валяється. У результаті реформ Польща потрапила до ЄС і НАТО, а Україна — до списку Forbes. Незграбна промислова приватизація породила касту олігархів, а запропонований до прийняття варіант закону про ринок землі зміцнить і збагатить касту олігархів аграрних, так і не здійснивши мрії про наповнення державної скарбниці мільярдами доларів. Конкуренції з боку іноземних інвестицій місцеві господарі життя не бояться: інструментів для інвестування немає; захисту власності немає; суди перейшли на госпрозрахунок. Хаос “мглою небо кроет”: з інвест-нянькою можна лише бухати з кухля. “Ви зрозумійте, — пояснювала мені цілком розсудлива людина логіку президента, — Зеленський прийшов на один термін, і через чотири роки він хоче повернутися до улюбленої справи — продовжити виступати з “Кварталом”. Для цього знадобиться телевізійний майданчик. І він не хоче критично псувати стосунки ні з ким з олігархів, які зможуть, коли настане час, цей майданчик надати”.
Проте річ не тільки у вовках. Пастир іде за паствою, потураючи її бажанням: даючи поліції негласне розпорядження не зупиняти “євроблях”; заплющуючи очі на масове заниження митної вартості імпортних товарів; відкладаючи впровадження касових апаратів; не розуміючи значення загального декларування; пом’якшуючи відповідальність за неоформлення на роботу та відкладаючи на потім безліч інших болючих, але необхідних рішень. Для державного діяча рейтинг не мета, а засіб. Як нерозумно — розтратити високий рейтинг довіри пацієнта до лікаря на погладжування гангренозних кінцівок.
Заміна Богдана Єрмаком чітко показує, що Зеленський усе ще не усвідомив своєї відповідальності. Що комфорт він цінує вище за ефективність. Що некомпетентність — набагато менший гріх, ніж нешанування. Що він усе ще знімає скетчі, не маючи сценарію для справжнього твору. Та, власне, і сценариста в нього немає. “Квартал” вичавлює будь-який сторонній предмет із системи управління трофеєм влади. “Наш президент — дуже влюблива людина. І цього не змінити. Своє завдання на посту першого помічника я бачу в тому, щоб обмежити наслідки цих необережних закоханостей у людей”, — сказав Сергій Шефір одному бізнесмену. Ну, з’їли Богдана, який, утім, сам кидався на блюдо, а далі що?
Та, власне, навіщо про це замислюватися? Якість роботи влади не усвідомлюється ні її держателями, ні більшістю споживачів цієї якості. Адже порядок денний уже традиційно став обгортковим, а не змістовним. Кого цікавить, про що говорили на Давоських панелях? Кому цікаві проблеми клімату, освіти, загроза втрати 42 відсотків робочих місць у світі до 2022 року у разі відсутності в людей можливості технічно перенавчатися? Важливо ж інше: за чий рахунок депутати приїхали до Давосу! Кого цікавить плінтусовий рівень обговорення надважливих економічних проблем країни, шкідливе та безглузде для всіх (крім Маркарової та Рожкової, які ворожать на інсайдерській інформації) коливання курсу валюти, якщо можна рубатися з приводу того, хто зробив/злив запис прем’єрської наради?
Практично нікого не цікавить втрата державою керованості та бутафорність її інституцій. Київ уже не може суттєво вплинути на ситуацію в Одесі, Харкові, Сумах або Львові. Він може лише шамкати безпорадними молочними губернаторами, не розуміючи, як виростити корінних. Безкарна корупція опустилася на середній рівень, і навіть будь-який начальник митної зміни має більше влади, ніж модний голова митниці. Дедалі більше людей у випадку крадіжки або нападу не звертаються до поліції — адже багато хто у ній сьогодні навіть за хабарі не може зробити того, що лінувалися робити вчорашні. Справедливість відновлюють бандити, колишні міліціонери, які збилися в зграї, або АТОшники, котрі не знайшли себе в мирному житті. Мало яка дитина в обласному центрі не користується послугами репетитора, компенсуючи недодане вчителем. Кожний, хто має хоч найменшу можливість, шукає альтернативу державному фахівцю в приватній клініці. А де ми знайдемо заміну атомникам, кількість і кваліфікація яких утримуються на червоній лінії з колосальним трудом? Як захистимося від жлоб’я, яке заощаджує на ремонті та технічному огляді літаків? Чим компенсуємо зниження рівня мосто- і домобудівників, змушених працювати не з ким треба, а з тим, хто залишився?
Для усвідомлення та спроби вирішення всіх цих питань Зеленському мало змінити керівника офісу. Потрібне кардинальне перезавантаження як офісу, так і Кабміну. Адже поки що коронавірус — це про владу: на голові — корона, а країною керує колонія найпростіших із високоймовірним летальним результатом для організму, у якому вона розмістилася.
