Херсонка Анастасія Зінченко більш ніж півтора роки проживає в Китаї. З місяць тому дівчина приїхала в Ухань влаштовуватися на роботу. Тут на неї чекала неприємність: замість очікуваного працевлаштування – карантин та ізоляція. Єдиної розрадою херсонки була собачка Мішель. Тепер же дівчина постала перед новою проблемою: евакуюватися до України без маленької улюблениці, або ж лишитися на невідомий строк в ізоляції в епіцентрі епідемії.
Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з Анастасією, аби зрозуміти, чому вона опинилась в таких умовах.
– Перш за все, розкажіть, будь ласка, як давно Ви живете в Китаї та як опинилися в місті Ухань?
– В Китайській Народній Республіці я живу та працюю вже понад півтора роки. Спочатку – у місті Бейгай, провінція Гуаньсі на півдні Китаю. Там я працювала хореографом. В грудні 2019-го року мені запропонували контракт у модельній агенції. Звісно ж я погодилась і переїхала до міста Ухань.
Приїхала я сюди наприкінці грудня. Одразу взялася оформлювати документи для контракту та робочої візи. Аж тут неочікувано сталась ця ситуація – 21-го січня 2020-го року місто закрили на карантин, а 23-го січня взагалі закрили всі в’їзди та виїзди з міста. В результаті мій контракт зірвався, а попередня віза закінчилась буквально вчора (13-го лютого, ред.). Зараз я де-факто перебуваю в країні без офіційних документів.
– Тобто, Ви зараз в статусі “нелегалки”?
– Я зв’язалась з міграційною службою Уханю. Вони мені сказали, що зараз людей не приймають у зв’язку із карантином, тож я не можу подовжити собі візу. Але вони запевнили мене, що я можу не перейматися через свій статус – вийшов новий закон, в якому передбачена норма про те, що закінчення візи в період карантину є пом’якшувальною обставиною і карати мене за це не будуть.
– Гаразд. А що ж не так із евакуацією? Чому Ви відмовились покидати межі країни?
Я не відмовлялась. Проблема в тому, що я живу в Китаї не сама. У мене є собачка – шпіц Мішель, або ж просто Міша. Я її придбала майже одразу, як приїхала до країни. Вона вже стала для мене рідною, наче член сім’ї.
Вона у мене з усіма необхідними документами – вона чіпована, у неї є паспорт, є щеплення. На приклад, щеплення від сказу в Міші дійсне до 30-го червня цього року. Але я не робила для неї додаткових щеплень, необхідних для міждержавних подорожей, бо не планувала найближчим часом виїжджати за кордон. Як виявилось, саме у цьому і є проблема. Коли я подала документи до посольства України на евакуацію, я зазначила, що маю намір виїхати з країни разом з Мішель. А там мене повідомили, що це не можливо.
– Так а в чому проблема? Чому не можна зробити необхідні щеплення та документи для собаки і виїхати з небезпечного регіону?
Я намагалась зв’язатися з багатьма ветеринарними клініками в Ухані – всі вони не працюють. Я пояснюю це посольству, намагаюсь зв’язати з Міністерством зовнішніх справ, з Міністерством аграрної політики та продовольства – усе безрезультатно. Лунає єдина відповідь – або я лишаю Мішу в Китаї, або лишаюсь із нею. Звісно, я не можу кинути її саму – мені навіть нема кому її тут віддати. А друзі за межами карантину, передати їм теж не вийде. Дійшло до того, що представник посольства мені заявив, що якщо я візьму Мішу з собою в Україну, то по прильоті її “ліквідують”. Ви можете це собі уявити?
– А до чого тут Міністерство аграрної політики?
– Саме через їх приписи я й не можу привезти Мішу в Україну. У посольстві України мені сказали, що в статті 24 наказу №553 від 16-го листопада 2018-го року це міністерство визначило, що собака для перельоту в іншу країну повинна мати певні документи, щеплення та довідки. У Мішель є не все із визначеного в переліку. Я намагалась їм пояснити ситуацію – у нас форс-мажор, виготовити усі необхідні документи просто неможливо не з нашої вини. Проте мене не чують.
Я прошу лише одного – зробити для нас виняток, пом’якшити цю вимогу лише раз. Все одно я буду проходити 14-денний карантин, коли прибуду до України, то хай і Мішель відбуде карантин. Тим паче, що собаки не переносять коронавірусу. А в Україні ми вже зробимо всі необхідні додаткові щеплення.
Зрозумійте, я вже 25-й день перебуваю в квартирі, практично не виходжу на вулицю. Зараз у нас дозвіл на один вихід в три дні. Я лишилась без роботи, в ізоляції, нам тут не допомагає ні китайська влада, ні українська. Я намагаюсь зайвий раз навіть на вулицю не виходити. Мішель також не гуляє, вона тільки інколи може вийти на балкон подихати свіжим повітрям. У мене вже закінчуються маски, а в Ухані це зараз дефіцит – черги тільки по маски в наших лікарнях стоять “кілометрові”. Я просто не витримаю так довго там стояти. Я вже не знаю, що мені робити.
– Які перспективи? Вас повідомляють про те, як довго ще триватиме карантин?
– Спочатку нам казали, що карантин триватиме до кінця лютого. Тепер же кажуть, що ще мінімум місяць, якщо не два, місто буде й далі закритим. А це означає, що не працюватимуть й ветеринарні клініки. В місті не працює практично нічого. Відкриті тільки продуктові магазини, аптеки, лікарні. Продукти є, але не всі. До слова, у нас нема якоїсь аж такої сильної паніки – люди і гуляють, і собак вигулюють, і спілкуються між собою на вулицях. Звісно, всі в масках ходять. Але я хочу, щоб мене таки евакуювали до України. Я до останнього за це боролась, коли евакуацію планували на 10-те лютого. Потім її перенесли. Попередньо – на 18-те лютого. Сподіваюсь, нам таки вийде звідси вибратися. Разом з Мішею.
