Наприкінці минулого року в районній лікарні в Ковелі відбулась подія, яку можна вважати знаковою для української трансплантології: вперше за останні 15 років в Україні провели посмертну пересадку серця. Посмертні трансплантації в Україні – тобто, коли донором стає людина, що, наприклад, раптово загинула, – проводяться вкрай рідко. Згідно з українським законодавством, донорами органів для трансплантації раніше могли стати лише живі люди і, як правило, йшлося про родичів хворого. У Ковелі ж, загиблий став донором відразу для трьох пацієнтів, повідомляється на сайті Волинської державної адміністрації. Крім серця, у донора вилучили й успішно пересадили ще двом людям нирки. Таким чином ця загибла людина врятувала відразу три життя.
Поки що такі операції в Україні й надалі залишаються винятком, хоча трансплантація в країні й дозволена ще з 1999-го року. За даними громадської організації “Всеукраїнська платформа донорства “iDonor”, в Україні щороку помирає понад три тисячі пацієнтів, так і не дочекавшись пересадки того чи іншого органу. Змінити ситуацію покликаний закон “Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині”. Верховна Рада ухвалила документ ще 2018-го року. Наприкінці 2019 року, однак, до закону внесли низку суттєвих змін.
Щоб прискорити розвиток трансплантації в Україні, міністерство охорони здоров’я (МОЗ) запустило пілотний проєкт до кінця 2020 року, до якого увійшли 12 медичних закладів у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Дніпрі, Ковелі, Запоріжжі та Черкасах. Отримавши відповідну ліцензію, вони стали Центрами трансплантації. 10 із них вже отримало фінансування на 2020 рік. За підрахунками МОЗ, цих коштів має вистачити на понад 100 трансплантацій цьогоріч.
Нове регулювання системи донорства
Як пояснив у розмові з DW заступник міністра охорони здоров’я Дмитро Коваль, згідно з новим законом, трансплантологічна діяльність має базуватися виключно на основі Єдиної державної інформаційної системи трансплантації органів і тканин (ЄДІСТ). Ця інформаційна система ще перебуває в процесі створення. Її тестовий запуск відбудеться з квітня цього року, а повноцінний запуск – з 1 січня 2021 року. Система міститиме низку даних, серед яких і дані про донорів та пацієнтів. Безпосередня робота з даними відбуватиметься напівавтоматично. Всю роботу з організації трансплантації координуватиме один фахівець – трансплант-координатор. На момент дії пілотного проєкту та доки повноцінно не запрацює ЄДІСТ, дані збиратимуться у паперовому та електронному варіанті.
Хто може стати донором
Після того, як ЄДІСТ запрацює, кожен повнолітній, дієздатний громадянин України зможе за життя самостійно надати письмовий дозвіл або заборону вилучати органи після своєї смерті, пояснює Коваль. Проте, таку заяву можна анулювати, подавши нову.
За словами заступника міністра, у майбутньому надати згоду на донорство можна буде, наприклад, при отриманні посвідчення водія, у Центрі надання адміністративних послуг (ЦНАП), у сімейного лікаря чи за допомогою електронного цифрового підпису.
Коли з’являється потенційний донор – померла особа, у якої консиліум лікарів діагностував смерть мозку, або у нього констатована біологічна смерть, трансплант-координатор перевіряє в базі даних ЄДІСТ наявність дозволу на донорство. Якщо дозвіл відсутній, але і відмови немає, то фахівець обговорить це питання з рідними загиблого. Звісно, перевіряються і медичні показники донора та проводиться підбір пари донор-реципієнт (пацієнт), щоб зменшити ризик відторгнення органу.
Що зміниться для пацієнтів?
Висловлюється сподівання, що коли запрацює Єдина державна інформаційна система трансплантації органів і тканин, простішим стане й формування так званого листа очікування, тобто черги пацієнтів: вся інформація буде онлайн, і Центри трансплантації вноситимуть її безпосередньо в ЄДІСТ. За словами Дмитра Коваля, при формуванні черги все залежатиме передусім від важкості стану пацієнта.
“Є різні категорії та чітка шкала оцінки важкості пацієнта. Якщо його стан буде важчий, він знаходитиметься вище в листі очікування. Для ЄДІСТ матиме значення до секунди час подачі заявки. Лише має бути облік в Центрі трансплантації і налагоджена діагностика смерті мозку, що дасть можливість знайти донора, який підходить реципієнтам у листі очікування”, – каже Дмитро Коваль.
Згідно з прийнятим законом, трансплантація для донора та пацієнта є безоплатною.
Яким лікарням дозволено проводити трансплантацію?
Одне із важливих нововведень – спрощення системи отримання ліцензії на проведення трансплантацій для державних та приватних медзакладів.
У попередній редакції, черговий орган виконавчої влади (наприклад, Центр трансплант-координації) мав спочатку визначити, чи може клініка бути Центром трансплантації, а потім ще й провести цю інформацію через постанову Кабміну, якою визначаються заклади, в яких можна проводити трансплантацію. “Але тепер клініка подається до ліцензійного відділу МОЗ. Якщо вона відповідає критеріям, які висуваються до клінік, що можуть робити трансплантацію, то вона отримує ліцензію, і ліцензійний відділ МОЗ лише повідомляє Центр трансплант-координації про це та вносить дані у відповідний реєстр”, – каже Дмитро Коваль.
Також з кінця минулого року скасована необхідність мати ліцензію на трансплантацію тим закладам, де може проводитися вилучення органів. Фактично така операція може пройти у будь-якому закладі, де є інтенсивна терапія і загальна операційна хірургічного профілю.
Чи вистачає лікарів-трансплантологів?
За даними МОЗ, фахівців вистачає, щоб почати проведення трансплантацій, але для системної роботи навчають додаткові кадри. Зараз трансплант-координатори готуються у Запоріжжі та Києві, а навчання лікарів-трансплантологів проходить на щорічних і додаткових курсах у Академіях післядипломної освіти.
Чому раніше лікарі боялися проводити трансплантацію?
По-новому тепер регулюється в Україні й діяльність лікарів, задіяних у процесі трансплантації. За словами Дмитра Коваля, однією з найважливіших складових для медиків є корекція кримінальної відповідальності за порушення порядку трансплантації. “Ми розуміємо, що відповідальність має бути, але через те, як це було сформульовано у попередній редакції закону, лікарі просто боялися займатися трансплантацією”, – каже заступник міністра.
Раніше в законі зазначалося, що до карної відповідальності призводить порушення порядку трансплантації. Але чіткого порядку трансплантації не існувало, тому будь-яке навіть формальне порушення, загрожувало карною відповідальністю. В нинішній редакції цей пункт змінили, зробивши акцент на умисності порушень та завданні шкоди потерпілому. І, звісно, прописують і скоро затвердять документи, щоб у всіх долучених до процесу трансплантації фахівців був чіткий порядок дій.
