Кожного разу, коли знайомишся з керівником якогось відділення, знову і знову переконуєшся, наскільки талановито вміє розставити кваліфіковані кадри на відповідальні ділянки тодішній директор комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» обласної ради Іван Миколайович Сидор. Талант, як мудро підмітив народ, загубити не можна.
Про відділення торакальної хірургії цього разу попросив розповісти його керівника, хірурга вищої кваліфікації з більш чим тридцятирічним стажем Володимира Качмара.
—Торакальна хірургія, — каже мій візаві, — займається патологією органів грудної клітки, а саме: легень, середостіння, захворювань стравоходу та діафрагми. Планова торакальна хірургія – це в основному онкохірургія. Найбільше операцій робиться при ракові легень. Їх у нас проводиться досить таки багато. Минулого року ми зробили майже 35 радикальних операцій при захворюваннях на рак легень. Можете собі уявити, якщо в 1996 році було 5 радикальних операцій при ракові легень, то в 2018 біля 35. За 12 років ріст у 7 разів. Що це значить? Кількість захворювань зростає, а разом з тим підвищується кваліфікація наших лікарів. Ми почали більше виявляти онкохвороби на початкових стадіях, оскільки не порівняти наші можливості нинішні з тими, які ми мали більш, ніж 20 років тому. На допомогу медикам прийшла комп’ютерна томографія, МРТ, УЗД черевної порожнини. Вдосконалено бронхоскопію.
Зараз в усьому світі спостерігається пандемія онкології. Раніше, коли я тільки починав працювати, у нас з онкопатологією стільки хворих не було. Зараз у нашому відділенні половину ліжок з 20 зайнято онкохворими.
—Чим це викликано?
—Ви знаєте, це питання швидше риторичне. Ще Олександр Олександрович Богомолець казав, що все життя людини – це передопуховий період. Якби люди не хворіли, вони жили б вічно. За статистикою міські жителі хворіють більше. Дається взнаки більша загазованість повітря та неабиякий потяг до куріння, у тому числі серед представниць прекрасної половини людства. Це дуже тривожить, бо жінка ніяк не поєднується з цигаркою. Вона ж майбутня мама, має дбати про здорове потомство, а не вбивати його ще далеко до появи на світ.
Серед сільських жителів, як правило, найбільше хворіють трактористи, оскільки найчастіше контактують з паливно-мастильними матеріалами, якість яких далека від ідеальних, вдихають вихлопні гази, інші випари. Дається взнаки й важка праця та недостатній соціальний захист.
З наших торакальних хірургів двоє закінчили профільну клінічну ординатуру (це відома Київська клінічна лікарня №17 та, що приймала хворих з Майдану). Наш Тарас Миколайович Гапонюк цього року їздив на стажування в Польщу. Відразу хочу зауважити, що торакальна хірургія в Україні розвинута дуже потужно. Ми ніскільки не поступаємося Заходу, а в деяких моментах навіть спрацьовуємо краще. Той самий Тарас Миколайович казав, що в Польщі йому не було що дивитися. Ми робимо операції вищої складності, в тому числі при запущених випадках. Інша справа, коли говорити про оснащення, то тут вони пішли далеко вперед.
Яка нова техніка останнім часом прийшла на допомогу лікарям Вашого відділення?
Отримали фібробронхоскоп. Це дає нам можливість самим робити бронхоскопії. На сьогоднішній день у нас зроблено майже 250 бронхоскопій. Деяким пацієнтам цю процедуру доводиться робити декілька разів. Практично ми замкнули на себе всю бронхоскопію обласної лікарні. Досвід у цьому маємо досить великий. Я ще починав бронхоскопію у тубдиспансері, де працював певний період. Це були 1985-1989 роки. Я починав бронхоскопію жорстким тубосом. Зараз цей метод приміняється лише при сторонніх тілах дихальних шляхів і при різних ендоскопічних операціях. Одну таку робили і в цьому році. Ми зрізали пухлину і на другий день хворий встав і сказав, що він як на світ народився. Йому стало краще, легеня почала дихати.
Ви десь вдосконалювали свої практичні навички?
Звичайно, якщо починати з моєї трудової діяльності, то в 1987 році побував на тримісячних курсах торакальної хірургії в онкоцентрі в Тбілісі. Був там і в дитячій республіканській лікарні. Потім два роки був у Києві, в ординатурі з торакальної хірургії, місяць стажувався в Інституті раку, тож добре знаю, куди має рухатися торакальна хірургія. Бажано тільки мати краще обладнання, в першу чергу торакоскопічну стійку.
Цьогоріч у жовтні я був на майстер-класі у Львові, куди приїжджали спеціалісти з Іспанії та Китаю. Торакальний хірург іспанського походження працює в Шанхаї в торакальному центрі, де роблять майже 15 тисяч торакальних операцій в рік, що значно більше, ніж робить вся Європа. Він нам показував майстер-клас на двох операціях. Безперечно, що це значне підвищення професійного рівня. Але все, безумовно, впирається в апаратуру. Адже все у світі рухається вперед. Ми також не стоїмо на місці, вдосконалюємося. Епоха хірургії, рукоділля минула.
Ще хочу додати, що до нас приїжджають лікуватися із інших областей. Недавно оперував пацієнтів із Львівщини, Рівненської області, з Києва. Це свідчення нашого зростання та професійного вдосконалення. Є іще один нюанс: у нас дешевше. Мені кілька разів телефонували з Києва і цікавилися, чи у нас справді постійно багато операцій. Торік у нас пішов великий потік хворих.
Усіх вітаю з прийдешніми Новорічними святами!
We are simply the best! (Ми є найкращими) – мовив на завершення нашої зустрічі Володимир Мар’янович, якому я вдячний за розмову.
Володимир ПРИХОДЬКО.
Фото Андрія ПАСІЧНИКА.
Читайте наші новини у мережі Facebook
