3,9% військових виявилися зараженими гепатитом С з-поміж тих 4 000 тисяч, які пройшли тест у липні 2015-го. Його провів Альянс громадського здоров’я спільно з Міноборони, – передає ВВС Україна.
Серед усього дорослого населення України цю хворобу має близько 3%. Це приблизні підрахунки МОЗ та ВООЗ.
Перевіряли військових у частинах, шпиталях, мобілізаційних центрах, на полігонах.
У шпиталях показник виявлення був суттєво вищим: від 5 до 10%. У головному військовому шпиталі Києва він якраз сягнув 10 %.
“Наша гіпотеза про ризики зараження через поранення підтвердилася опосередковано: у шпиталях, де лежали важко поранені, гепатит С виявили у 10% протестованих”, – розповідає Павло Скала, асоційований директор із політики та партнерства Альянсу.
Він додає, що з-поміж тих, хто служив на Донбасі, чоловіків із позитивним ВІЛ-статусом було вдвічі більше, ніж серед тих, хто там не служив.
Отець Сергій Дмитрієв з ПЦУ займався проєктом перевірок військових на ВІЛ в зоні АТО в грудні 2016-го.
Із 3 000 експрес-тестів ВІЛ виявили в 1% випадків, для гепатиту С – цей показник був значно меншим відсотка.
“Спалах цих інфекцій спостерігався в 2014-2015 роках. Це може бути пов’язано з тим, що мобілізованих та добровольців не перевіряли на ВІЛ та гепатити. На фронт потрапляли вже заражені люди. Нині виявлень менше”, – каже священник.
Втім, працівники громадських організацій, які сьогодні забезпечують тест-системами військові шпиталі в зоні ООС, анонімно розповідають, що там показник виявлення ВІЛу станом на 2019 рік й далі вищий за середньостатистичні 1,5% по Україні. За їхніми оцінками, може йтися про 4-5%.
“У 2014-2015 роках кількість пацієнтів із ВІЛом збільшилася, але потім пішла на спад. У 2018 році у нас було лише три випадки. За останні три роки вдвічі зменшилася кількість людей із гепатитом С, якщо порівняти з першими роками війни”, – розповідає Анатолій Вишнягов, начальник відділення відділення кишкової інфекції клінічного центру інфекційних хвороб головного військового шпиталю Києва.
На його думку, потреби в глобальних обстеженнях немає.
“Я служив у зоні ООС в 2016-му. У мобільному шпиталі були доступні тест-системи. Я відправляв на тест військових із груп ризику. У жодного не виявили ВІЛ. Гепатит С – в одного з п’яти”.
За його словами, окремих епідемій ВІЛ та гепатиту С на фронті не може бути. Те, що відбувається на фронті, є частиною національних епідемій цих інфекцій.
Якщо вірус гепатиту або ВІЛу вже виявлений, то існує високоефективне лікування. Його забезпечує МОЗ в центрах протидії ВІЛ – як для цивільних, так і військових.
Фактори ризику заразитися ВІЛ та гепатитом С на фронті:
- Незахищений секс, коли не користуються презервативами;
- Татуювання нестерильними інструментами в польових умовах. Їхнє нанесення є популярним заняттям з-поміж військових у вільний час;
- Поранення. Ризику піддаються як ті, кого поранили, так і ті, хто надає допомогу в умовах бойових дій;
- Неперевірена донорська кров;
- Вживання ін’єкційних наркотиків;
Основний шлях зараження – незахищений секс із жінками, що живуть у селах поруч із військовими позиціями.
Наталя Ісаєва, сама секс-працівниця, директор БО “Легалайф-Україна”, розповідає, що громадські організації нині роздають презервативи в зоні ООС.
200 презервативів – саме стільки може отримати безкоштовно одна секс-працівниця за тією нормою, яку визначила держава в межах програми профілактики ВІЛ.
“У нас одразу заявляють, що в усьому винні секс-працівниці. А насправді проблема в загальній необізнаності. Жінка, що береться надовго за цю роботу, про своє здоров’я подбає. У чоловіків, які приходять до жінок в селах поруч із фронтом і кажуть, що вони одружені й тому не мають інфекцій, а отже й презерватив не потрібен, немає розуміння: їхнє здоров’я – це їхня власність та відповідальність перед собою та іншими”, – каже пані Ісаєва.
Окрема проблема – ВІЛ-позитивні вагітні жінки. Припускають, що велика кількість таких випадків як в зоні ООС, так в західних областях України може бути пов’язана із зараженням від військових, їхніх чоловіків: тих, що далі служать, і тих, що повертаються на ротацію додому.
Міжнародний інститут проблем ВІЛ/СНІДу та туберкульозу готується на початку наступного року оприлюднити дані свого тестування. “Результати нашого дослідження свідчать про те, що спалахи гепатиту С серед військових є”, – розповідає його виконавчий директор Лариса Доброскок. А от спалахів ВІЛу, за словами експертки, ці тести не виявили.
Агітація проти тестування в армії
“Я теж колись носив погони й розумію, що розкриття всієї інформації про інфекційні хвороби на фронті шокувало б. Раніше воно точно відносилося до категорії таємної інформації. Ідеться про питання обороноздатності країни. 10% поранених із гепатитом С можуть свідчити про певні тенденції”, – зауважує Павло Скала.
За його словами, на початку війни “медпрацівникам було заборонено про це казати, бо це нібито зрада й підживлювання настроїв на користь супротивника”.
А деякі військові начальники розповідали військовослужбовцям, що тим пропонують пройти тести на ВІЛ і гепатити, щоб “навмисно їм приписати такі діагнози й звільнити з армії”. Мовляв, “ворог так підриває боєздатність ЗСУ”.
Військових, у яких виявили ВІЛ, звільняють з армії. Хоч на початкових стадіях розвитку хвороби вони мають право далі служити. Єдине, що їх можуть переводити на посади з меншим навантаженням, більш сумісним зі станом здоров’я.
Через страх звільнення деякі військові відмовляються від тестування або ж приховують його позитивні результати.
“Я не зустрічав військових, які б служили з ВІЛ”, – зауважує отець Сергій Дмитрієв.
Поступово табу з цієї теми знімається. Армія та Нацгвардія сьогодні краще забезпечені тестами, а громадські організації роздають презервативи в зоні ООС.
Ще одна тенденція – Міноборони та МВС почали просити громадські організації про допомогу з тестами на сифіліс.
Перед укладенням контракту із ЗСУ кожен має здати тести на ВІЛ та гепатити. А от добровольців та мобілізованих не перевіряли. Це ще один фактор ризику.
Щоб побороти ворога, його існування насамперед потрібно визнати. Кому, як не військовим, це має бути відомо.
Читайте наші новини у мережі Facebook
