У Ратному сім’ю Дмитра та Наталії Глушків знають і поважають. У злагоді, мирі і любові прожили у парі 68 літ! Увесь вік Глушки разом трудяться, а тепер ще й допомагають нашим захисникам.
Пошиті вироби у вагон не вмістити
Дмитро Глушко – знаний в окрузі швець. Шити одяг його, шістнадцятирічного хлопця, навчив у далекому 1945 році сусід. Той чоловік наказав батькові, щоб купив Дмитру швейну машинку.
– Та машинка у мене й досі є як пам’ятка про батька. А за свій вік я їх декілька поміняв. За швейну машинку сідаю часто, але шию мало, – каже Дмитро Тихонович. – Посиджу – і вже легше, буцімто і попрацював. Уже не бачу: нитку у голку ніяк не втягну.
Не так давно 93-літній дідусь знову сів за швейну машинку – вкорочував бурки, а дружина виміряла і вирізувала тканину, аби чоловік змайстрував для неї рукавиці. Пошили ще й підодіяльник і наволочки на подушки. А колись двері оселі Глушків не зачинялися, тож строчив навіть вночі. Замовкала машинка лише у релігійні свята та у неділю. Помічником була дружина, яка і шити біля нього навчилася, та в основному випорювала старий одяг. Дмитро Глушко, працюючи вдома, платив навіть податки.
– І не порахувати, скільки всього нашив, у вагон аби вмістилось. Кожухів, може, до двохсот. Одному чоловікові пошив їх п’ятнадцять, а він продав три – і купив мотоцикл. У моїх козирках не тільки все Ратне, увесь район ходив. Заради цікавості підрахував, що аж 700 пошив їх лише за один рік! А штанів, костюмів, сорочок – то й не злічити!
Ніс закрутку солдатикам – і впав
До болю Глушки переймаються долею України. Дідусь добре пам’ятає страхіття Другої світової війни, тож надіявся, що більше такого жаху не повториться на нашій землі. Як тільки почули, що у Ратному запрацював волонтерських рух, зібрали старенькі свою консервацію для солдатиків. І поніс дідусь сумку у волонтерський центр. Та не доніс. Упав – і розбились усі банки… Але потім ще не раз передавали солдатам засолені огірочки, помідорчики, капусту. А бабуся навіть у свої поважні літа спекла для солдатиків паску і пироги.
Прожили Глушки разом 68 літ. Кажуть, великих сварок у них ніколи не було, а посперечаються – ладнають тихо і мирно. На Петра і Павла до стареньких приходили сусіди, рідні. Має подружжя дочку, яка живе у Малориті в Білорусі, троє внуків і дев’ятеро правнуків. Болить, що вже поховали сина і внука. Та життя триває. Мріють Глушки дожити до перемоги. Дай Боже!
