В листопаді 2019-го внаслідок бойових дій загинули та померли від поранень 6 воїнів-героїв. Усі вони — представники ЗСУ. Серед загиблих — легендарний воєначальник, командир 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади полковник Євген Коростельов.
Герман БРОДНІКОВ, старший солдат 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка
Читайте також: “Військові дії не припиняться, але фабрики відновляться”: що чекає українців?
Герман Бродніков — перша бойова втрата Об’єднаних сил у листопаді. Він загинув 7 листопада внаслідок ворожого обстрілу з протитанкової керованої ракети. Хлопцеві було 23 роки. Мешкав у місті Чугуїв на Харківщині. У лавах 92-ї бригади ЗСУ Герман служив із 2016 року.
«Зведене інженерне відділення одного з механізованих батальйонів бригади виконувало завдання із забезпечення лісом-кругляком підрозділу для інженерного обладнання позицій. У момент, коли наші побратими поблизу опорного пункту вивантажували деревину, ворог посеред білого дня прицільно здійснив два постріли з установки ПТРК. Одна ракета влучила в машину «Урал», біля якої і працювали воїни. На превеликий жаль, старший солдат Герман Бродніков загинув на місці, Він був відданим і славним сином батьківщини, а ще вірним другом та побратимом», — розповіли бойові товариші полеглого героя. Вони принесли співчуття батькам загиблого бійця.
Похований старший солдат Герман Бродніков у рідному Чугуєві на Харківщині.
Геннадій МОТОРІН, солдат 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка
7 листопада унаслідок того ж ворожого й підступного обстрілу із протитанкової керованої ракети ще троє наших військових зазнали поранення різного ступеня важкості. Наступного дня від отриманих ран помер другий воїн 92-ї бригади ЗСУ – солдат Геннадій Моторін.
Український захисник опинився між життям і смертю. Опіки, множинні осколкові поранення й перелами кісток… Геннадій був найважчим з-поміж поранених. Лікарі боролися за життя воїна увесь день й всю ніч. На жаль, уранці 8 листопада серце героя-сапера перестало битися… Йому назавше залишиться 37…
«Ми молилися та сподівалися, втім Всевишньому видніше…Своєю щирістю та відкритістю ти заряджав побратимів. Завжди пам’ятатимемо тебе, брате», — сказали у некролозі товариші по службі загиблого солдата.
Геннадій Моторін воював на сході України з лютого 2019 року. Він загинув, захищаючи від окупантів рідну Донеччину. Народився й виріс у Краматорську. Там і похований…
Юрій ХОМІК, солдат 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого
56-річний оборонець української землі загинув у районі операції Об’єднаних сил 14 листопада внаслідок ворожого обстрілу. Куля ворога поранила чоловіка на бойовій позиції в Луганській області. Його життя обірвалося під час операції в медичному закладі містечка Гірське. Солдат Хомік був одним із найдосвідченіших воїнів 14-ї бригади ЗСУ.
«Рука проросійської гнилої мерзоти забрала в рідних найдорожчу людину, в нас – побратима і друга, в батьківщини – її сина й воїна… Спочивай спокійно, брате, ти вже відвоював своє, до останнього подиху захищаючи Україну… Нам – продовжувати те, що ти не завершив… Завжди пам’ятатимемо тебе, побратиме, і за твою смерть, будь певен, ворог поплатиться!» — написали фронтові побратими Юрія.
Юрій — мешканець Володимира-Волинського Волинської області. 18 листопада у рідному місті відбулася церемонія прощання з українським воїном. Тіло загиблого героя пронесли площею Володимира-Волинського до храму Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії. Віддати шану Юрію Хоміку прийшли сотні містян. Перед труною люди ставали на коліна.
До війська Юрій призвався у 2017-му. Служив стрільцем. В одному з боїв зазнав контузії. Лікувався і знову повернувся на передову. Був справжнім патріотом України. У загиблого воїна залишилися донька та мама.
Артем СОКОЛОВ, сержант 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого
У цивільному житті за фахом він – учитель трудового навчання, креслення та фізкультури. А на війні за Україну був відважним захисником.
Ще до подій на Донбасі Артем служив у війську строковиком, працював водієм, охоронцем на приватних підприємствах, менеджером із логістики. Коли до України вдерлися окупанти, став на захист рідної землі. В район АТО поїхав за мобілізацією, а згодом – уклав контракт. Воював мужньо і хоробро, мріяв про нашу перемогу над лютим агресором.
16 листопада молоде життя сержанта Соколова забрала ворожа снайперська куля. Упродовж двох діб героїчна «князівська» бригада зазнала двох безповоротних утрат…
« Війна триває… Безжальна… Знову біль втрати… Брате, допомагай нам із небес… Допоможи помститися за твою смерть, за смерть кожного українського воїна, знищити російську погань, що отруїла нашу землю, допоможи перемогти… Ти ж так цього хотів! Пам’ять про тебе незгасимою свічкою освітлюватиме наші душі й шлях до Перемоги…» — висловили співчуття полеглому товаришеві бійці бригади імені князя Романа Великого.
Артему було 32 роки. Удома його не дочекалися дружина та двоє дітей.
Поховали воїна-героя поряд із могилами батьків у селі Сущани Кагарлицького району на Київщині.
Євген КОРОСТЕЛЬОВ, полковник, командир 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади
Уранці 19 листопада всю Україну облетіла сумна і гірка звістка: у Харківському військово-медичному клінічному центрі Північного регіону помер командир 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади полковник Євген Коростельов. Його вважали одним із найкращих бойових офіцерів і командирів Українського війська. У жовтні полковник Коростельов очолив 128-му бригаду ЗС України із Закарпаття, змінивши на посаді Героя України Сергія Собка.
12 листопада під час виконання завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил внаслідок мінно-вибухового підриву комбриг зазнав важкої травми. За його життя військові медики боролися сім днів. На жаль, смерть виявилася сильнішою за життя…
Євген Володимирович тривалий час служив у десантних підрозділах. Служив у складі легендарної 25-ки з моменту закінчення військового вишу. Пройшов шлях від командира взводу управління самохідної артилерійської батареї до начальника артилерії — заступника командира 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. З перших днів російсько-української війни він виконував найскладніші бойові завдання у найбільш гарячих точках Донбасу.
У 2014-му командир бригадної артилерійської групи 25-ки підполковник Коростельов бив агресора біля Рубіжного, Красного Лимана, Слов’янська, Дебальцевого, Шахтарська, Вуглегірська. Його арта нищила противника професійно і безстрашно, дивом вислизаючи з-під обстрілів у відповідь.
Приміром, у ході операції з визволення Лисичанська його самохідно-артилерійський дивізіон точними вогневими ударами дав змогу парашутно-десантним підрозділам бригади та приданим підрозділам інших частин виконати поставлені перед ними завдання з мінімальними втратами. А під ДАПом він упродовж усього кількох днів ювелірно знищив два танки, кілька бронемашин, з десяток авто та чотири протитанкові гармати із розрахунками й тягачами противника. Там Коростельов зазнав важкої контузії.
За особисті мужність і героїзм нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Гетьманським орденом ІІ ступеня нагородив комбрига посмертно Президент України Володимир Зеленський 20 листопада 2019-го.
Попрощалися з командиром 128-ї бригади ЗСУ полковником Євгеном Коростельовим у його рідних Сумах. Траурна церемонія пройшла від Свято-Воскресенського собору до вулиці Соборної і продовжилася в будівлі колишнього артучилища – нині кадетського корпусу, в якому загиблий здобув професію військового.
Побратими, підлеглі, командири зазначили: «Євген понад усе цінував людей і людське життя! Героєм жив, служив та воював…»
9 жовтня полковнику Коростельову виповнився 41 рік. У нього залишилися дружина, донька і син.
Олексій КАПУСТЯН, воїн 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗС України
Олексій Капустян загинув унаслідок ворожого обстрілу 29 листопада на Донеччині. Йому було 26 років. Він із села Кринички Гощанського району Рівненської області. На війні – з 2014 року. У захисника залишилися мати і маленька донька.
«Він був хоробрий вояк, який володів різними видами зброї, був обережним, відповідальним, прекрасно усвідомлював ризик і грамотно діяв на передовій. Коли 24-у бригаду ЗС України вивели на ротацію, Олексій перейшов у 10-у гірсько-штурмову… Він не хотів залишати передову», — написав український журналіст Юрій Бутусов.
29 листопада Олексій копав окопи на опорнику. Розпочався обстріл. Ворожий кулеметник прицільно бив по наших позиціях. Наш воїн піднявся до нашого кулемета й відкрив вогонь у відповідь. На жаль, в той момент пролунав постріл російського снайпера. Олексій Капустян отримав смертельне поранення.
Побратими полеглого бійця написали йому скорбні пости. Вони зазначили: «Олексій був справді висококваліфікованим воїном, інструктором, володів різними видами зброї. Понад усе любив Україну. Спочивай з миром, друже…»
Читайте наші новини у мережі Facebook
