Коли після багатьох років, проведених на чужині, Галина Анісімова повернулася в рідні Сереховичі Старовижівського району, була сповнена найрізноманітніших позитивних задумів. Хотілося відновити в селі краєзнавчий музей, посадити біля хати багато екзотичних дерев та кущів і написати історію власного роду.
Про це пише Вісник.
Оговтатися від хвороби допомогло моржування
І це не дивно, бо ж усі свої таланти жінка отримала завдяки генам. Її батько Клим Ціщик, коли повернувся з фронту, посадив власний сад із 44 дерев, був у колгоспі першим водієм, фотографом, художником, муляром, електриком, шив взуття – тобто вмів усе, а ще гарно співав. Дружина Афанасія – красуня на всю округу, брала участь у сільських виставах, вправно тримала голку. Недарма вишиту нею сорочку з гордістю носив колись депутат польського сейму Іван Бондарчук.
– Свій родовід вивчила до сьомого коліна, – тішиться Галина Климівна. – Так що правнук Дамір вже знає всіх своїх сільських предків. Разом з небайдужими односельцями назбирали чимало цікавого про минуле села – маємо музей. Та й наша хата, якій у 2025 році виповниться 100 років, – вже також історія.
Однак здійсненню планів колишньої медички завадила хвороба. Коли Галині Анісімовій було 62 роки, її розбив інсульт. Важко долала недугу, всьому доводилося вчитися заново.
– Але наступного ж літа почала купатися, – розповідає. – Живемо ми на березі озера Серех. У дитинстві з трьох років вміла плавати, бувало, що навіть перепливала водойму. Тож і тепер, як колись, по кілька разів на день іду, аби оздоровитись. Лікарі кажуть, що при таких хворобах допомагає – і мій тому приклад. Отож купаюся, як тільки степліє і до пізньої осені.
Ось тільки цьогоріч Галині Климівні довелося на місяць позбавити себе цієї насолоди – завадила самоізоляція.
– Спочатку на коронавірус захворів правнук, – каже жінка, – а потім онучка з чоловіком.
Її, дякуючи Богові, хвороба оминула, хоч мешкає з рідними на одному подвір’ї, можливо, озеро й допомогло.
Екзотика, що стала волинською
А ще Галина Климівна черпає наснагу до життя у своїх зелених друзях – екзотичних насадженнях. Яких тільки дерев немає в її саду: карісса, банан, лимон, фейхоа, тамаріло, хеномелес, ірга, форзиція, мигдаль, горобинник, рододендрон, спірея японська, інжир, хурма, актінідія, шарафуга… Незважаючи на свою скромну пенсію, жінка виписала їх усіх по Інтернету. А ще ж поруч дозрівають яблука, груші, сливи, без яких не обходиться жоден волинський сад.
– Ківі-ліана за рік виросла на метр, – з гордістю вказує на диво-рослину, незвичну для наших широт. – Катальпу посадила ще біля сільської амбулаторії. А це наші білі та рожеві лілії, – наближаємося до ставка, на березі якого сидить з вудочкою рибалка, зліплений господинею з цементу та піску.
Це не єдиний витвір Галини Анісімової. Компанію йому складають гномики, козак, українська молодиця.
– Жаль, що ліва рука погано слухається, – бідкається майстриня. – Та хочеться прожити ще років з десять, бо стільки справ залишилися незавершеними.
