Село Хорохорин Луцького району відоме не тільки полуничними, а й капустяними плантаціями.
Понад 10 років тому житель села Віталій Карпович привіз технології вирощування з Польщі.
Зараз пекінську капусту тут садять і агрокомпанії, і фермери-одноосібники.
Журналісти Район.Бізнес бачили, як збирають урожай «пекінки», та дізнались про особливості її вирощування й збуту.
«Кореспонденти про бізнес пишуть, а про дороги – ні»
Капустяні поля видно відразу. Вони тягнуться зеленими смугами посеред чорних подискованих паїв.
Звертаєш з дороги «Луцьк-Устилуг» на Хорохорин і по обидві сторони бачиш, як люди збирають врожай
Капустяні «жнива» стартують у середині жовтня. Кожен фермер намагається зібрати «пекінку» якомога швидше, поки не почалися заморозки.
Сільський голова нас попереджає: люди про заробітки розповідати не люблять.
Затрохи ми в цьому переконуємося самі.
«Люди не говорять і я не хочу. Приїжджають кореспонденти з усієї України і пишуть, як люди заробляють. А в яких умовах вони живуть і по яких дорогах їздять, цього ніхто не пише!» – каже фермер Володимир.
Прізвище називати відмовляється. Фотографуватись категорично проти. Каже, що він – людина не публічна.
«Наше село – за шість кілометрів від дороги. Це ж не глибинка десь в лісі, що треба 150 кілометрів дороги роботи. Лише шість кілометрів! Дали б грошей з обласного бюджету, то й місцеві підприємці щось докинули», – говорить, як відрубує. Накипіло.
Затрохи м’якшає. Погоджується розповісти більше.
Треба встати о 6:00, щоб о 8:00 прийти на поле
«Подивіться, як працюють. Адський труд», – каже Володимир.
Дивимось. Чоловіків більше, ніж жінок. Капусту зрізають вручну. При цьому крайнє листя залишається на полі.
Кладуть головки в рядок. Потім складають їх у дерев’яні ящики. В один вміщається близько 200 кілограмів капусти.
Ящики збирає трактор і вантажить на причіп. Далі капусту везуть в овочесховище. Там вона зберігається до весни. Оптимальна температура для «пекінки» – від 0,6 до 1, 3 ºC.
Ящики зберігають вдома, щоб ніхто не покрав чи щоб «ніякий дурень не спалив».
Їх фермери роблять самі. «Виписують ліс», заготовляють дрова, ріжуть на пилорамі на дошки, а тоді з них збивають виріб. Роблять це взимку, коли більше вільного часу.
«Раніше ящики були менші і їх вантажили на причіп і з причепа вручну. Потім на складі треба все скласти. Море роботи було… – пригадує фермер. – І зараз поки все повозиш і вивантажиш, то настає пізня ніч. Нема такого, що відпрацював до якоїсь години й все. Скільки зараз того дня? О 17-й вже темніє».
Працівники приходять на поле о 8:00. Це треба встати о 6:00, щоб нагодувати худобу (в кого є), поснідати, зібратись, наготувати обід, щоб взяти з собою…
«Якщо йде дощ – люди ховаються. Він минає – знову до роботи. А що чекати? Щоб мороз побив? Чи сніг нападав?» – каже Володимир.
Пекінська капуста може витримати температуру до -4 ºC, якщо далі наступить потепління. А от для росту має бути не менше 12 ºC. Інакше не ростиме.
По технології з інтернету «нічого не вродить»
«А скільки тут соток у вас?» – питаю.
«Міряйте», – усміхається чоловік, поправляючи комір куртки.
«Гектара нема?»
«Нема».
Поле Володимир орендує. «Пекінку» вирощує 5 років.
Висівають її влітку в спеціальні касети. Потім вручну пересаджують у відкритий ґрунт. Рядки розташовані так, щоб між ними міг проїхати трактор, не зім’явши капусту.
Сапають також вручну.
«Пекінку важче вирощувати, ніж білокачанну капусту, бо вона делікатніша, вразливіша до хвороб. Гусениця з’їсть чи мошка нападе, і нічого не буде. Треба обробляти. Як часто – залежить від погоди. Дощів більше – треба обробляти більше», – розповідає фермер.
Кроплять хімікатами від шкідників за допомогою трактора.
Якщо рік посушливий, то капусту потрібно ще й поливати, інакше не виросте.
«У нас ґрунти слабкі. Найгірші в районі: глина, пісок… Треба удобрювати, щоб щось виросло. Використовуємо і гній, і добрива, – ділиться Володимир. – Хлопці в Польщі були і «вкрали» технологію вирощування. Зараз є інтернет, але він нічого не розкаже. Там таке пишуть, що по тій технології ніде не вродить».
Поле після збору врожаю обробляють фрезою. Таким чином обрізане листя слугує як удобрення.
Навесні фермери викидали овочі, бо не було куди збувати
Фермер каже, що врожай рахують навесні. Якщо капуста збережеться і вдасться її вигідно збути, тоді й варто рахувати прибутки.
Восени ж «пекінка» завжди дешевша.
«Були проблеми з податковою?» – питаю.
«Ой, – зітхає.
Після паузи чоловік каже: «А що, я вкрав щось у когось? Я орендую землю і за неї плачу податок, а що я тут вирощую – яка кому різниця? Як є урожай, то всім відразу цікаво, скільки заробив. А як я одного року «влетів» і нічого не заробив, то ніхто не прийшов подивитися на поле. Ніхто не допоміг техніку купити чи кредит без відсотків дати».
Весна 2020 року була непростою. Через пандемію коронавірусу закрили ринки й інші точки збуту.
«Я ще продав свою «пекінку». Віз сам машиною. А в людей було таке, що викидали… І в цей час у супермаркети везли овочі з Туреччини, Єгипту, звідки хоч…» – розповідає фермер.
Зараз він продає капусту по Україні. Каже, що до війни селянам було з цим простіше. Тоді приїжджали фури з Донецька і Луганська, хоч на Херсонщині також вирощують «пекінку». Зараз же зі збутом проблеми в усіх.
Володимир каже, що серед хорохоринців конкуренції нема. Всі живуть і працюють дружно, один одному допомагають.
«На капусті мільйонером ще ніхто не став»
Про заробітки на капусті фермер говорити не хоче. Більше акцентує на витратах.
Мовляв, всі питають за врожай, а насправді з прибутку лише незначна частина іде безпосередньо фермеру.
«Як каже пан у Польщі, треба 5 років працювати, як кінь, щоб отримати прибуток. Як починаєш, треба тракторця, фрезу, знаряддя, ящики, бочки… Заробив гроші – вклав, заробив – вклав. Пройшло кілька років, а я не міг собі дозволити одяг кращий купити. Що було, в тому ходив. Латали і штопали його… А про те, щоб кудись поїхати відпочивати, навіть мови не було», – розповідає Володимир.
Минулого року йому вдалося побувати в Єгипті. Вперше за багато років поїхав відпочивати. Цього року, каже, нікуди й не вирвешся. Нема часу.
«Хлопці вже скільки років займаються, то тільки недавно почали будуватись. А раніше постійно треба було в щось вкладати. А як була посуха, то стільки бочок і води потрібно було. Витрати шалені», – говорить Володимир.
За мить, сміючись, додає:
«На капусті мільйонером ще ніхто не став».
Наталя ХВЕСИК
Фото Ірини КАБАНОВОЇ
