Двері луцької дитячої залізничної станції “Росинка” привідчинені, але два вагони поїзда “Юність” досі нерухомо стоять на пероні. Їх зупинив карантин, та після карантину вони можуть так і не зрушити з місця.
Ще на початку вересня адміністрація станції повідомила сумну звістку: “Укрзалізниця” планує повністю їх закрити, а що буде із “Росинкою” далі – невідомо, – передає ІА Конкурент.
З 1954 року тут навчають юних залізничників. У листопаді у них починаються заняття, і тривають аж до кінця квітня. А у травні діти проходять практику – катають лучан на мініатюрному поїзді вздовж колії над річкою Сапалаївкою.
Начальник станції Володимир Рекс щиро дивується такому рішенню керівництва і каже, що не розуміє, чому дитячу залізницю у Луцьку вирішили закрити.
Він відчиняє двері і показує приміщення всередині. Тут стара піч із кахлю, тенісний та більярдний столи, дерев’яні крісла, як у залі очікувань звичайного залізничного вокзалу. Обабіч центральної кімнати – класи для учнів. У них вже у листопаді мали займатися діти. Пан Володимир каже, що вже зараз ті телефонують, і питають, коли ж знову можна буде прийти.
Відповідь на це питання лежить на тенісному столі на другому поверсі залізничної станції. Тут акуратно розкладені три аркуші звернення з проханням дозволити залізниці працювати далі. Звернення адресоване Офісу Президента, Міністерству транспортної інфраструктури, АТ “Укрзалізниця”, РФ “Львівська залізниця”, Волинській ОДА та Луцькій міській раді. Підписали його, щоправда, всього кілька осіб.
Надія є на міську раду, яка заявляла про готовність взяти дитячу залізницю на баланс міста. Лучани, однак, питали, чи справді вона так потрібна місту? Бо якщо раніше кожен, хто їхав цим маленьким поїздом, бачив із вікна затишний ботанічний сад, то зараз зору юних залізничників та їх пасажирів відкриваються хіба зарості.
І поки лучани збирають підписи, а влада висловлює готовності, ми пройшлися вздовж зарослих колій, аби на власні очі побачити те, що бачитимуть пасажири маленьких “жорстких” вагонів.
Навколо самої станції трава дбайливо скошена. Зробили це, схоже, не так давно, адже залишки все ще можна знайти уздовж колій. Та як тільки колія перетинає доріжку, що веде від ПУМу, починається недоглянута територія. Тут розрослася кропива, верби повністю закривають вигляд на майже висохлу річку, а в кущах засмагає напівголий чоловік.
Начальник станції каже, що коли залізниця працює, то й колії викошують, аби ніщо не перешкоджало руху. Зараз, однак, такої потреби нема. Але навіть якщо покосити траву уздовж колій, все одно залишиться тільки дивний і недоглянутий тунель із верби та кропиви – не найкраще, що можна побачити з вікон одного літнього дня.
