Мінздоров’я та головний санітарний лікар розробили «Тимчасові рекомендації щодо організації протиепідемічних заходів у закладах освіти в період карантину у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби». Фактично, це настанови для директорів шкіл.
Рекомендації МОЗ–це не все, що треба знати навчальним закладам, а тільки «матчастина»: безпечні умови роботи. Тепер Міносвіти має пояснити, як організовувати навчання. Заступниця міністра освіти Любомира Мандзій пообіцяла, що школам надішлють рекомендаційні листи.
Чесно кажучи, «листи щастя» від міністерств трохи запізнилися, вони потрібні були на вчора, бо школам знадобиться час, щоб підготуватися до 1 вересня. Рекомендації І не тільки школам. Вже зараз мали б проходити тендери на закупівлю масок, дезінфекторів, термометрів тощо. А на них ще не виділено грошей. Це має зробити місцева влада. Та чи всі місцеві бюджети зможуть упоратися з такими витратами?
Взагалі, перш ніж видавати рекомендації про роботу шкіл, не завадило б дізнатися про їхні реальні можливості. Наприклад, у міжнародних рекомендаціях «План дій з відновлення роботи шкіл», розроблених за підтримки ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, Світового банку та WFP, владі радять ретельно зібрати й проаналізувати дані про те, чи спроможні школи підтримувати безпечну діяльність (площа класів, кількість учнів, наявність санітарно-гігієнічних приміщень, як діти добираються додому зі школи тощо). А вже потім починати їх відкривати. Можливо, не всі зразу й не на повний день.
На час карантину Україну ділитимуть на чотири зони. Але в рекомендаціях Мінздоров’я для шкіл про це не згадується. Судячи з усього, вони розраховані на найлегшу, зелену зону. А що з іншими?
Багато норм , які є в сьогоднішніх рекомендаціях МОЗ, давно обговорюються. Але з’явилися й нові. Пояснюємо, які. А також розповідаємо, як розв’язують схожі питання в Китаї (настанови міносвіти країни) та Південній Кореї. У розпорядженні ZN.UA також є поради школам, підготовлені міжнародною спільнотою, — «Керівництво з профілактики та контролю за COVID-19 для шкіл», розроблене за підтримки ЮНІСЕФ, ВООЗ, Червоного Хреста. Треба зазначити, що загалом кроки, які пропонує наш уряд, збігаються з усіма цими рекомендаціями. Однак є й відмінності. Ми зібрали також думки наших педагогів-практиків про нові ідеї.
Згідно з рекомендаціями українського МОЗ, температурний скринінг на вході до школи обов’язковий тільки для вчителів. А учнів щодня опитуватимуть про самопочуття вчителі (педагогічні працівники). Якщо виявлять ознаки ГРВІ, дитину мають ізолювати у спеціально відведене приміщення і повідомити про це батьків.
«Опитування будуть не дуже ефективні, — каже знайома вчителька. — Ми з досвіду знаємо, що деякі батьки посилають до школи хворих дітей: мама зранку дала пігулочку й заспокоїла себе, що якось воно буде. Тому термоскринінг для дітей важливий — це і протиепідемічний захід, і знак для батьків, щоб вони хворих дітей до школи не відправляли».
Як вирішується питання в інших країнах, в рекомендаціях, котрі ми маємо, не сказано. Але цікаво, що в Південній Кореї збір інформації про самопочуття вчителів і учнів розпочинають за два тижні до початку навчання. Тоді ж оцінюються й ризики — кому можна повертатися до школи.
Важливо також оперативно збирати інформацію про епідситуацію в школах. І це не наші телефонограми у райвно. Наприклад, у провінції Юньнань створили спеціальну електронну платформу Yunnan Education Cloud, куди школи щодня завантажують свіжі дані.
Вхід до школи буде дозволений лише в масках, а ось на уроках використовувати їх не обов’язково.
Це означає, що дитина багато разів за день зніматиме й надягатиме маску (отже, вона буде нестерильною). При цьому навряд чи реально для дитини щоразу обробляти руки антисептиком. Куди класти маску, зняту на уроці, — в портфель, на парту? А якщо вона впаде на підлогу?
Чи зобов’язані вчителі бути на уроках у масках, у рекомендаціях МОЗ чітко не сказано. Напевно, вчителів теж стосується рекомендація «захисні маски можуть не використовуватися під час проведення занять у навчальних приміщеннях». А ось у настановах для шкіл Китаю сформульовано однозначно: «Педагогічні працівники неодмінно мають носити маску під час уроку».
Українські рекомендації пропонують уникати скупчень людей, але дозволяють за потреби проводити наради і педради. А ось МОН Китаю зауважує: потрібно уникати будь-яких зібрань і організовувати онлайн-зустрічі.
У шкільній їдальні заборонені «шведський стіл» та самообслуговування. Харчування – за графіком (аби уникнути скупчення), між столами має бути відстань 1,5 метра, за столом можуть сидіти одночасно не більше чотирьох учнів.
Але це складно зробити в переповненій школі, де діти навчаються у дві зміни, а обід триває три перерви, причому на кожній одночасно харчуються три-чотири класи.
Деякі наші школи користуються послугами кейтерингових компаній. У настановах Міносвіти Китаю написано: «Під час епідемії їжу ззовні доставляти заборонено».
Цікаво, що раніше обговорювалася ідея дотримуватися відстані 1,5 метра між учнями і в класах. Але для держави це дороге задоволення— потрібно ділити класи на підгрупи, а отже шукати додаткові кабінети і кошти на зарплатню вчителям. Тому у свіжих рекомендаціях про соціальну дистанцію під час уроків не йдеться.
А в міжнародних рекомендаціях зазначають: за можливості, відстань між учнями на уроці має бути не менше метра. У Китаї вчителі повинні викладати на подіумі, — це зменшить їх тісну взаємодію з учнями.
Потрібно мінімізувати рух учнів між кабінетами. Наприклад, відмовитися від кабінетної системи і зробити так , щоб один клас був в одному кабінеті впродовж дня. Рекомендовано також розробити такий розклад уроків, щоб у різних класів і груп заняття починалися в різний час.
Так само роблять і в інших країнах. Однак знайома директорка школи не зовсім згодна з такою нормою: «Можна залишити спеціалізовані кабінети фізики, хімії, — туди класи приходитимуть на лабораторні роботи».
Наприкінці робочого дня потрібно проводити дезінфекцію поверхонь — і це не тільки парти, а й стільці, дверні ручки, перила тощо. Така ж рекомендація міститься в настановах інших країн та міжнародних організацій. А ось у МОН Китаю школам пропонують дезінфікувати навіть книжки, іграшки й вентиляційні решітки.
У Південній Кореї дезінфекція шкільних приміщень буває кількох видів: періодична (генеральне прибирання раз на два—три місяці, залежно від епідситуації), щоденна і тимчасова ( якщо в школі виявлено хворого). Отож, школи самостійно виконують тільки щоденну дезінфекцію, а для всього іншого запрошують спеціальну компанію.
Дезінфекція у школах стає чи не найголовнішим завданням. Отже, на прибиральниць ляже додаткове навантаження, причому пов’язане з роботою з дезінфікуючими засобами. Та чи захочуть вони так працювати за свої низькі зарплатні?
У міжнародних рекомендаціях зазначено, що потрібно звернути увагу на очищення та дезінфекцію туалетів, утилізацію сміття, якісне водопостачання. А в нас навіть не всі школи мають туалети у приміщенні. На тлі цього поради МОЗ щодо паперових рушничків, рідкого мила та дезінфекторів у шкільних санвузлах виглядають трохи ідеалістично. Чи знайде місцева влада на них гроші там, де їй бракує коштів навіть облаштувати туалети?
Не в усіх школах є медпрацівники. А в рекомендаціях МОЗ сформульовано завдання і для них. Як бути тим, у кого в медпункті порожньо? У Південній Кореї, де теж не всі школи забезпечені медиками, вакансії на час епідемії планують закрити лікарями-інтернами. Що робитимуть наші школи — невідомо.
Для того, щоб карантин не залишався лише на папері, потрібна санпросвітницька робота. У наших рекомендаціях МОЗ зобов’язує директора провести інструктаж для вчителів, а для дітей повісити плакати про етикет кашлю та респіраторну гігієну .
У Китаї, за рекомендаціями МОН, у школах проводять заняття з медичної освіти із залученням фахівців. Школи розміщують на своїх сайтах та в соцмережах інформацію про те, як захистити себе під час пандемії.
У міжнародних рекомендаціях також зазначено, що потрібно розширити перелік послуг із психологічної підтримки вчителів та учнів під час пандемії.
Цікаво, чому у нас для шкіл видали саме рекомендації, а не обов’язковий для виконання наказ? «Отже, моліться на директора школи, щоб він справді переймався дотриманням карантину», — кажуть батьки. Але директори теж не в захваті. «Рекомендації — це означає, що ніхто не бере на себе відповідальності, — кажуть вони. — При цьому немає фінансової автономії шкіл і грошей під ідеї. Дотримання карантинних вимог потребує витрат».
Рекомендації нашого МОЗ дуже загальні і обтічні. Їх варто було б доопрацювати, але часу вже немає. Вони покладають усі проблеми і всю відповідальність за створення безпечного середовища на директора школи та місцеву владу як її засновника. З одного боку, це не позбавлено логіки, а з іншого — є системні речі, які потрібно організовувати на державному рівні. І відбутися загальними фразами типу «мийте руки, і хай щастить» держава не може.
