Як стало відомо, на Тернопільщині, у селі Староміщина Підволочиського району, домашня улюблениця киця Кольорова вигодувала своїм молочком… лісових тхоренят. Тепер їм віддає перевагу над власними кошенятами.
Мама покинула дитинчат через «людський» запах
На диких звірят випадково натрапила мама Ольги Робак. Вона взялася наводити лад на сусідньому покинутому обійсті, як раптом почула шурхіт у стодолі. Зазирнула всередину й побачила виводок пухнастиків. Спершу подумала, що це чиясь кішечка окотилася. Дитинчатка були ще сліпенькі й на перший погляд дуже схожі на кошенят. Коли одне випало з «кубла», жінка його обережно поклала на місце. Й стала прислухатися, чи ж повернеться мама, щоб погодувати малечу. Надвечір зрозуміла: ненька дитинчат покинула. Причому, не всіх, а лише двох — тих, до яких торкнулася жінка. Певно, вловила від них «людський» запах.
— Ми відчули свою відповідальність за крихіток, — каже Ольга Робак. — Тому й забрали їх додому. Тоді якраз наша киця привела кошеняток, й ми знайд під неї підклали.
Кольорова названих діток прийняла. І стала ними опікуватися ще більше, ніж рідними.
Поки котяче сімейство росло (а до киці годуватися напросилися ще й чотири сусідські пухнастики), господарі стали в знайомих розпитувати, що за звірят вони прихистили. Бо швидко зрозуміли, що це не свійські тваринки. Хтось висунув припущення, що то може бути ласка, хтось запевняв — куниця. Однак люди більш знаючі переконували: додому Робаки принесли тхорят лісових! І радили їх янайшвидше позбутися. Мовляв, як виростуть -з ними лиха господарі не оберуться.
Їдять сир, кашу, макарони
Тхір — відомий хижак, який часто є гостем сільських курників. Має гарне хутро (тож занесений до Червоної книги України, аби вберегти від зникнення через мисливців та браконьєрів) й відомий своїми не надто благовонними запахами. Не випадково людей, від яких чути неприємно, називають образливо тхорами. Але Ольгу Робак це не лякає. Каже, до лісу тхориків все одно не випустить. Бо, переживає, пропадуть. Надто домашніми вже стали.
А поки вони були маленькі, спали разом з кошенятками у ящику з-під бананів. Господарі помітили, що вони котячим молочком не наїдаються й голодні пищать — стали їх ввечері з пляшечки коров’ячим догодовувати. Коли підросли, разом з муркотиками перевели домашній харч: сири, каші, сире м’ясце, макарони. І тхорики все з охотою наминають.
— Та вони невибагливі, — сміється господиня. — Дуже самостійні. І разом з кошенятами на пісочок ходять. А як гарно граються!
За місяць усі пухнастики добряче підросли. Тепер кошенятка вільно бігають на обійсті, а ось тхориків Робаки виносять лише у клітці, щоб не втекли.
До слова, окрім цього галасливого пухнастого сімейства, у господарів є ще собака та двоє папуг. І всім знаходиться у їхньому домі місце. Колись, кажуть, тільки кошенят мали 14! Бо «добрі люди» підкинули. Усіх вигодували й потім кожному знайшли дім. Бо до тварин ставляться відповідально. А приклад дорослих наслідують їхні діти.
