Стало відомо, що помер єдиний житель села Октавин Володимир-Волинського району Микола Грома (Самітник), уродженець Нововолинська. Від Октавина до Зимного – сім кілометрів, це було найближче сусідство чоловіка.
Про це повідомила Ярослава Колоскова-Вознюк на своїй сторінці у фейсбуці.
“Немає уже Миколи. Складної долі був хлопець. Запам’ятається добрим, щирим та хазяйновитим”, – йдеться в дописі.
В коментарях повідомили, що смерть настала від пухлини головного мозку.
Орися Вознюк повідомила БУГу, що поховали чоловіка на днях у селі Дігтів, бо там поховані його батьки. До того ж, чоловік більшість життя прожив саме там.
Відомо, що народився Микола Грома у Нововолинську, але більше часу проводив у маминих батьків у Дігтеві. З другого класу він назовсім перебрався у село, бо старенькі не давали ради: дідусь не мав ніг, а бабуся часто хворіла. Як і ненька, котра померла за рік після своїх батьків, лишивши єдиного сина на чоловіка, – пишуть Відомості.
У 2013-му Микола пригадував: “Незадовго батько одружився і привів у нововолинську трикімнатну квартиру нову жінку. Так із 15 років лишився сиротою”. Він закінчив вечірню школу і далі хазяйнував у Дігтеві. Біля хати мав добрий кусень городу, тримав дві корови, теля, гуси, кури, поряд із помешканням — луг і річка, то вже і випас, і для птаства роздолля. Роботи не боявся: збивав масло, робив сир і сметану, покупці до нього з міста їхали.
Після викрадення корови вирішив продати хату, прийняти хрещення, а у Нововолинську купив квартиру. Відомо, що станом на 2013-й рік у дідовій хаті Миколи містився реабілітаційний центр для колишніх алкоголіків і наркоманів. Зміг прожити у місті рік, проте щоночі снилося село. Згодом оселився у Ласкові на 7 років, проте там почав сильно хворіти. Вирішив піти до монастиря.
Відомо, що Микола Грома жив якийсь час у Низкиничівському монастирі, настоятель якого, отець Вікентій, дав благословення на те, щоб він носив підрясник, – пише газета “Волинь” від 4-го вересня 2016-го року.
“… молодий чоловік змалку полюбив самоту, бо коли у Дігтеві в діда жив, то хата теж стояла за кілометр від села”, – йдеться у матеріалі газети “Волинь”
Чоловік віддав власну хату під будівництво церкви у Ласкові, зваживши, що в цьому селі ніколи не було православного храму. В Октавині вів господарство: вирощував птахів та кіз, пік гарні короваї. Розчистив цілюще джерело за Ласковом, біля Оранів, а ласківці поставили невелику капличку.
Його називали монахом, диваком. Місяць Микола Грома був послушником монастиря у Хмелєво Брестської області (Білорусь), але повернувся до України. Знався на народних методах лікування травами, народних прикметах, дуже любив природу, Бога і самотність.
“Хтось, побродивши по лісу, зайде в Октавин води напитись. А є такі, що спеціально їдуть з дітьми до мене, просять помолитися за їхнє здоров’я. Я молюсь, Бог чує, і не було такого випадку, щоб не сталися зміни на краще.
Так уже Бог дає, що я хоч і на відлюдді живу, але не забутий. Як захворію, то добрі люди і ліки куплять. Хочете вірте, хочете ні, але у травні, на святого Миколая, у моєму дворі столи були накриті на 20 гостей. Прийшли мої друзі, знайомі привітати з іменинами”, – розповідав чоловік журналістам.
Світла пам’ять єдиному жителю села Октавин, яке тепер, найймовірніше, зникне з карти України.
