Сергій Балицький — засновник волонтерського центру “Серце патріота”, який активно допомагає українським військовим з 2014 року. Він сам возить допомогу на передову уже понад 10 років.
Суспільному волонтер розповів, як змінилася війна за ці роки та потреби військових.
— Чи підраховували скільки поїздок здійснили до українських бійців з волонтерською допомогою за цей час?
Дівчата мої підраховували з 2014 року по 2022-й десь приблизно 300 поїздок в зону АТО і десь 50 поїздок за кордон — Швейцарія, Польща, Німеччина.
Як почалася повномасштабна війна, ніхто цього не підраховував. Спочатку було біля п’яти разів на тиждень, а так в середньому три рази на тиждень. Зразу це була Миколаївська область, Херсонська, а так в нас Донецька, Харківська, там, де наші бригади, зараз їдемо в Запорізьку, Дніпропетровську області.
— Зараз Ви повернулися з чергової поїздки, якою вона була цього разу?
Ми заздалегідь зідзвонюємося з хлопцями, домовляємось про безпечне місце зустрічі. Крайній раз їздили, я передав перед цим разом машину на заправці, це був Павлоград, а на другий день на ту заправку приліт, тобто треба вибирати місця, щоб не людні були.
— Наскільки близько до фронту буваєте і які це напрямки?
Раніше 2022-23 рік дуже були близько, зараз через те, що дронів багато, це взагалі небезпечно. Щоб їхати забирати автомобіль, треба брати в військових броньований автомобіль і тоді туди ближче їхати, в мене є прилад, який показує, де летить дрон. Стараюся зараз на жовтому бусі не їздити, хоча б на якихось темніших. У мене є бронежилет, каска, в мене є з 2014 року автомат.
— А як взагалі змінилися за останні кілька років населені пункти, які ви регулярно відвідуєте?
Я був часто з 2014 року до 2025 року від Покровська 15 кілометрів, село Світле. Я був там у волонтерів, ми там могли спокійно помитися, переночувати. На жаль, в червні місяці вже ми не могли туди їздити. В той будинок прилетіла ракета, цим людям я допоміг у Володимирі знайшли квартиру. Зараз там немає, де ночувати, хіба що в бусі.
— Яким підрозділам допомагаєте, переважно нашим землякам, які захищають?
— Це сота бригада, 14-та, 141-ша.
— А як ці запити отримуєте, це особисті прохання військових чи співпрацюєте з військовою частиною?
Вони надають запит, що вони не можуть купити і що не можуть купити волонтери, тоді пишуть на міську раду і вже пізніше комісія розглядає і дивляться, що можуть дати. Зараз у військових взяв три запити, це мавіки, НРК, старлінки, таке більш дорогувате.
Вже таке як колеса, акумулятори, відремонтовані автівки, то ми самі тут беремо, якось збираємо кошти. Це треба назбирати, обслужити. От мені з Європи передали бусік, він нам обійшовся орієнтовно 160 тисяч гривень. Але ремонт там буде мінімум на тисяч 40. В основному просять автівки, інструменти, ремонт. Родичі також підготовлюють посилки.
— За ці роки бувало таке, що родичі передали посилку, ви приїхали, а воїна вже немає серед живих?
Так це в мене було в 2022 році, біля Покровська. Була передача і їх в бліндажі було троє, хлопець виїхав і каже”” То не я, бо я каже, один остався з бліндажа”. Найгірше те, що ти людину знаєш і цей момент найгірший, на похорон не знаєш як поїхати. Якщо ближче з ними зрідняєшся, то воно набагато важче, ніж як просто привезеш, знаєш одного командира, а людей не знаєш, тоді воно на душі легше.
Був випадок, ми машину готували і вона прожила півтора дня. Добре, що всі живі. Я цей випадок завжди згадую. Якщо хоч один автомобіль врятував одне життя, до речі, ми разом з громадою передали з повномасштабної десь біля тисячі автомобілів. З 2014 по 2022 рік ми передали десь до 30-ти автомобілів, це рахувалося дуже багато, а зараз тисячу автомобілів.
— У вас шалений ритм життя. Чи не відчуваєте виснаження?
Уже за ці роки вже воно переросло як відповідальність, тобто хлопці дають запити і якщо я собі навіть поставлю за мету, щоб місяць не їхати, відпочити, то воно так не працює, в мене так не виходить. Пауза, це якщо хтось другий поїде.
В 2022 році в нас було приблизно 100 волонтерів, то ми займалися тільки волонтерством і ми думали, що ось війна закінчиться, але так не вийшло, то ми за півтора місяці назбирали понад 460 тонн гуманітарної допомоги.
— Що сьогодні найважче у волонтерстві: знайти необхідне, зібрати кошти чи морально витримувати все побачене?
Морально вже звиклося за ці роки. Я більше переживав, коли шахеди літали біля Луцька, ніж там, бо там я налаштований, що там є війна, а саме головне це зібрати. От хлопці кажуть: дайте те, а ти просто не маєш що, бо те коштує 10 тисяч, те 15, те – 5.
— Що найбільше засмучує під час цих поїздок на фронт, а що навпаки додає сил?
Мені додає сил, якщо я їду і в мене є все з собою необхідне. Зараз дуже важко з ночівлею, немає де переночувати, проблеми з кондеціонером, спека, це надзвичайно важко. А так надихає те, що ми йдемо вперед. Те, що в шпиталь поїдеш, завезеш їм подарунки. Дивишся, що хлопці йдуть на поправку. А засмучує те, що на 8 березня їздили до дівчат. Хотіли їм дати подарунки, а вони не можуть вийти з палати, бо вони рахують, що вони не в тій формі. 07:59
— Чи змінила Вас ця війна?
Я думаю, за ці роки ще з Майдану я більш став таким міцним горішком, воно мене підтягує не бути таким спокійним, розбалансованим. Воно мене тримає в режимі. Ми з вічаркою моєю Тіною встаємо десь пів шостої ранку. Робимо прогулянку і потім пробігаємо три-чотири кілометри. Воно надихає, такий легенький спорт і так тримає в тонусі.
