29-річний Дмитро Рибицький — один із тих, хто брав участь у контрнаступі влітку 2023 року на Запорізькому напрямку. Там волинянин отримав важкі поранення. Він досі відновлюється, але вирішив продовжувати життя далі та влаштувався на роботу інспектором з логістики у Володимирському відділку поліції.
Історію ветерана розповіли в пресцентрі Нацполіції Волині.
У лютому 2022 Дмитро пішов добровольцем у ЗСУ. Його батько — також військовий, він зник безвісти на полі бою. Служить в лавах ЗСУ і вітчим.
Волинянин служив у 118 окремій механізованій бригаді. Був піхотинцем. Ветеран пригадує: під час контрнаступу на Запоріжжі кілька місяців був на нульових позиціях у посадках. Далі була виснажлива битва за село Роботине, яка перетворилася на багатомісячне протистояння.
Під час одного з боїв Дмитро отримав кульові поранення черевної порожнини, перелом тазу, черепно-мозкову травму, контузію.
“Я лежав на ношах з тяжким пораненням, внутрішньою кровотечею, медики зашивали мене. І нас почали обстрілювати усім. Ледве виїхали тоді з-під тих обстрілів. А далі – нічого не пам’ятаю”, — пригадує захисник.
Лікування було тривалим і виснажливим, говорить чоловік. Досі в його тілі сидять осколки, які лікарі не ризикують видаляти. На початках прогнози медиків були невтішними, говорили, що навряд стане на ноги. Перші понад півроку солдат взагалі не піднімався.
“Кожні 4-5 годин мені кололи знеболювальне, це був жах, витримати неможливо. Я тоді важив близько 50 кілограмів, перші тижні взагалі не їв. Але бажання жити і підтримка рідних допомогли”, — розказує Дмитро.
Після виписки з лікарні ветеран певний час був удома, однак помітив зміни у психіці, вирішив звернутись у місцевий Ветеран-хаб. Постало питання пошуку роботи і йому запропонували піти в місцевий відділ поліції інспектором з логістики.
“Пішов, спробував, уже півроку працюю. Робота здебільшого з паперами, допомагаю колегам при потребі. З усіма налагоджена хороша комунікація, атмосфера довірлива, є повна підтримка в усьому”, — каже боєць.
Дмитро говорить, що після повернення ветеранів до відносно мирного життя важливими є підтримка родини та держави. Побратимам радить не замикатись в собі, а все ж звертатись до ветеранських організацій, фахівців з супроводу ветеранів, шукати роботу, розвиватись, народжувати дітей.
