Як вдається поєднувати щоденну працю та вишивку Оксана Пузняк розповіла Суспільному.
Оксана Пузняк розповіла, що походить з родини вишивальниць Тимощуків. Вміння вишивати передавалось з покоління в покоління, тому й обох своїх доньок майстриня також навчила вишивати.
“Менша моя донька, вона лівша, і коли я її вчила вишивати, то вона навпроти мене сідала. Вона теж з чотирьох років почала. Вона бачила, що я вишиваю і хотіла собі”, — каже майстриня.
Нині жінка має двох внуків, але впевнена, що вони теж будуть вишивати.
“Бабуся вчила мене вишивати, я не пам’ятаю, але вона казала, що в чотири роки я вже вишивала. Вишивати починала гладдю. Зараз я особисто володію фактично всіма техніками вишивки, які тільки зустрічаються”, — розповідає жінка.
Оксана Пузняк каже, що однією з найулюбленіших її технік є занизування. Його називає аплікацією — ручним ткацтвом голкою. У цій техніці вишивка виглядає однакова, що ззовні, що з вивороту виробу (техніка “занизування” — увійшла в перелік нематеріальної культурної спадщини Волині).
Зі слів Оксани Пузняк, разом із рідними вишили понад 500 рушників та не менше 200 сорочок.
“У нас в техніці занизування за років 20 зібралося десь 80% робіт. Решта робіт це хрест, в основному це сорочки. І ще є бісерні роботи”, — розповідає вишивальниця.
Щоб вишити жіночу сорочку, каже Оксана Пузняк, треба місяць — півтора, але це якщо працювати цілий день. Впродовж дня жінка працює — виконує обов’язки директорки Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції. Час на вишивання має лише ввечері.
“Коли шиєш, ну, цілеспрямовано обереговий якийсь виріб, от я доньці своїй на весілля вишивала, там не можна помилитися. Ну, старі люди кажуть, якщо ти десь помилку зробив, то ця помилка може вплинути на подальшу долю того, кому ти даруєш цю роботу”, — розповідає вишивальниця.
Оксана Пузняк розповідає, що свою техніку та вміння передає не лише рідним донькам, а й усім охочим молодим людям. Говорить, що вони нині цікавляться своїми першоджерелами і зберігають українські традиції.
