18-річному сину захисника пересадили серце. Донором став 23-річний волинянин.
Життєрятівну операцію юнакові виконали кардіохірурги Центру трансплантології Першого медоб’єднання Львова.
18-річний Максим Колос виріс на гірськолижному курорті – у Славсько на Львівщині. Він змалечку катався на лижах та сноуборді – професійно. А у 16 років уже і сам став дитячим тренером з катання. Подорослішати довелося рано, бо тато Максима з 2022 року не з родиною, а на фронті.
2 місяці тому хлопець почав скаржитися на сильну задишку та набряки кінцівок, тож звернувся до лікарів. Спершу місцеві медики припускали, що йдеться про запалення серцевого м’яза. Однак лікування не дало результатів, тому Максим приїхав до Львова – у Лікарню Святого Пантелеймона.
Після детального обстеження кардіохірурги діагностували у юнака серцеву недостатність, спричинену дилатаційною кардіоміопатією.
«Простими словами, серце Максима розтягнулося, стало великим та слабким, і вже не могло повноцінно перекачувати кров. Єдиний шанс на порятунок та повноцінне життя – це трансплантація. Тож лікарі поставили Максима в лист очікування на донорське серце.
І вже за 10 днів на Волині з’явився донор, серце якого ідеально підходило нашому юному пацієнтові. Того дня батько Максима саме мав повертатися з відпустки на Запоріжжя – на війну. Та, коли стало відомо про трансплантацію, командир дозволив чоловікові взяти відпустку за сімейними обставинами, аби залишитися поруч із сином і підтримати його у найважливіший момент життя», – пишуть медики.
«Страху не було. Було відчуття радості, щастя і віри. Хоча, звісно, залишалося й відчуття невідомості», – згадує Максим свої емоції перед операцією.
Львівські кардіохірурги успішно виконали трансплантацію серця. Донором для Максима став 23-річний хлопець, який помер у Волинській обласній клінічній лікарні від крововиливу в мозок.
«Ми щиро дякуємо родині донора, які у мить важкої втрати ухвалили благородне рішення, яке дало шанс на життя чотирьом людям», – пишуть львівські фахівці.
На 10-й день після трансплантації Максим уже поїхав додому – у Славсько. Ось що каже:
«Тепер в мене попереду світле майбутнє та віра в реабілітацію. Хочу повернутися до спорту та в найближчому часі відкрити свою власну справу», – каже хлопець.
