Ветеран війни Володимир Симанишин має п’ять протезів рук: біонічні, механічні і насадка-гак. У липні 2023 року на передовій захисник з Тернопільщини втратив обидві кисті. Зараз водить авто, працює з ноутбуком, малює картини, вступив на навчання до Волинської православної академії.
Як розповів Суспільному, житиме у Луцьку – тут отримав квартиру.
З його слів, його людям, які втратили руки та отримали протези, їм треба дві, три, чотири насадки, щоб робити одну і ту саму річ, треба набагато більше засобів.
У Володимира Симанишина складна, подвійна ампутація. Процес звикання та адаптації до життя з протезами триває.
“Як казав мій лікар, що втратити кінцівку — це, фактично, майже так само, як втратити свою рідну людину. Я зиму тепер почав любити, тому що в руки не мерзну, але, водночас, не люблю, тому що треба багато речей на себе вдягати”, — розповідає чоловік.
З його слів, найсучасніші протези, якими користується — це біонічні. У них є певні складності, які треба було освоїти або підготувати м’язи для того, щоб ними керувати. Роблять ці протези в Україні, налаштовуються через додаок в телефоні.
“Пальці самі по собі у цьому протезі не рухаються, вони рухаються за алгоритмом. От, умовно, там три пальці класти, або просто а,кружку взяти. Є окремі хвати під кожен предмет — ложка може бути, ручка, виделка, пензлик для малювання”, — розповідає ветеран війни.
Механічні протези Володиир теж використовує. Каже, що вони сильно поступаються за функціональністю біонічним. Керуються також м’язами, тільки плечового суставу.
“Вони дуже сковують саме тіло в плані використання. Там йде лямка на плече і за рахунок тяги плечем, вони відкриваються, ти можеш щось взяти і так далі”, — каже чоловік.
Має ветеран війни й біонічні гаки. Вони виглядають як гачок, працюють за рахунок м’язів. Набагато зручніші, коли треба щось міцно стиснути, щоб взяти і воно не вирвалося, каже Володимир Симанишин.
“Людський організм так Бог створив, що це дуже складний механізм. Насправді, от навіть спитати тих самих протезистів, які протезують людей, наскільки складно, чітко і максимально ефективно зробити ті протези наближеними до руки людини”, — говорить ветеран війни.
Найбільшими своїми досягненням чоловік вважає те, що сів знову за кермо автівки та керує нею за допомогою протезів, пише ручкою, користується телефоном, ноутбуком, комп’ютером, малює.
Нещодавно Володимир придбав квартиру у Луцьку та переїхав сюди. Освоюєься в новому житлі та побуті. Каже, що елементарні речі може зробити сам: заварити чай, посмажити яєчню, але хоче ще самостійно готувати.
“Для тих, хто втратив руки, краще або металевий посуд, або якась пластикова, щоб менше бити. Коли в клініці були, я кажу: “Я хочу мити”. Вони кажуть, зараз ми подумаємо, як тобі зробити вологозахист. Принесли мені рукавицю господарську на півліктя”, — говорить Володимир.
З протезами Володимир Симанишин малює картини, спілкується з дітьми та молоддю у навчальних закладах про сприйняття людей з ампутаціями та протезами, ділиться своїм досвідом з іншими військовослужбовцями, які травмувалися внаслідок війни.
“Не зациклююся на тому, що сталося, а радше перетворюю той досвід, який пережив, на силу для того, щоб робити якісь нові кроки в подальшому житті. Хлопцям кажу: тепер треба побороти трошки більшого ворога, ніж на фронті, — це самого себе”, — каже ветеран війни.
Усім ветеранам війни Володимир Симанишин радить не здаватись, а знайти для себе ціль, заняття, хобі, яке даватиме стимул жити, розвиватись і рухатись далі.
Довідково: Володимир Симанишин родом з Теропільщини. Пішов служити добровольцем у 27 років. Щоб захищати Україну повернувся з-за кордону. У травні 2022 року долучився до Сил Спеціальних операцій, брав участь у боях за Сіверодонецьк. Спочатку був водієм, потім розвідником, у 2023 році перекваліфікувався на сапера. У липні 2023 року отримав поранення від FPV дрона. Втратив обидві руки.
