30-річний Владислав з перших тижнів повномасштабного вторгнення пішов на військову службу. Спочатку його не брали — без строкової служби і без військового квитка. Добився тимчасового посвідчення і таки потрапив у стрій. Спершу служив у підрозділі охорони, згодом перевівся до 14 бригади.
Нині каже: втомився, хочеться додому, але про свій вибір не шкодує. Історію військовослужбовця розповіли у 14 окремій механізованій бригаді.
Владислав нині служить у мотопіхотному батальйоні 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. За роки у війську в нього назбиралося чимало різних історій за настроєм і змістом — від жорстких епізодів бойових зіткнень до мило-теплих моментів.
“Якось на позиції у нас оселився бабак. Прийшов сам, ходив як свій, людей не боявся взагалі — можна було підійти і навіть погладити. Хлопці облаштовували для нього місце”, — говорить боєць.
Вдалось у полон брати і російських військових. Якось за 300 метрів від власних позицій виявили ворожу диверсійно-розвідувальну групу. Сніг здав їх одразу – розвідка побачила свіжі сліди, що вели до сараю, розповідає Владислав.
“Двох російських військових знищили, а один не витримав і вийшов із піднятими руками. Уже в полоні підтвердив: працювали групою, ховалися там навмання, сподіваючись пересидіти. Не вийшло”, — розповідає Владислав.
Поки він нищить окупантів на Куп’янщині, мріє повернутися до родини.
