Про це Суспільному розповів староста Роман Присяжнюк.
Місцеві жителі вже починають садити городину, наводити лад біля будинків, хазяйнувати у квітниках.
Працює на тракторі у полі 63-річний Олександр Дацюк. Чоловік обробляє 32 гектари поля. Разом з сином сіють сою, зернові, скаржиться на здорожчання пального.
“Я все життя з малих літ провів у селі. Все впирається в пальне. Все дорожчає, а наше не по чому. Село вимирає. Бачите ж самі, як пустують хати. Молодь виїздить, а хто тут. Одні старики лишають”, — каже чоловік.
Тетяні Мороз — 67. Жінка виховала двох доньок. Живе в селі з 15 років. Коли на вулиці потепліло, вийшла сапати квітник біля хати та прибирати біля дому. Тримає корову, теля, свиню.
“Люблю квіти садити, аби тільки прийнялися вони росли, цвіли. То ж і хочеться порядок мати. Люблю порядок. Люблю, щоб чисто було.Тож, жити можна. Хліб є і до хліба є, та й так”, — говорить місцева жителька.
Місцевий житель Іван Гаврисюк тримає на подвір’ї екзотику. Це не кози, кури і свині, а австралійські страуси ему. У господарстві чоловіка — 10 страусів, найменшому Гоші — 7 місяців. Найпершу тварину купив 10 років тому. Це, говорить, була його мрія.
“Вже була війна. Ми купили ось ці перші. Їм було по місяцю. Ми купили 6, а получилося, вигодувати тільки два. Потім у 2024-му році ще 4 докупили і вони були дорослі. Загалом, маємо 10 страусів. Це 6 дорослих, один — ему австралійський і три маленьких”, — розповідає чоловік.
З його слів, в планах зробити загорожу та збільшити поголів’я страусів до 50-100 штук.
Інна Ткачук — багатодітна мама, виховує 4 дітей. Має поле, садитиме картоплю та городину. Нині загрібає листя біля хати. Каже, коли 15 років жила в Луцьку після того важко було звикнути до села, а тепер — навпаки.
“Тепер, як я поїду і мені, здається, я б в городі не жила нізащо. Вийдеш на балкон, постоїш і до чого вчепитися. Хіба, якщо робота є. В селі добре. Свіже повітря. Сусіди хороші у мене”, — говорить жінка.
Родзинкою села є Загорівський монастир, каже історик Ігор Баран. З його слів, є різні свідчення про цей монастир. Дехто вважає, що його почали будувати ще у XIII столітті. Перша документальна згадка відноситься до 1492 року. Монастир спочатку був невеличкий, дерев’яний. Згодом його почали розбудовувати. Він три рази перебудовувався, — каже історик, — як цілий монастирський комплекс останній раз він був перебудований у 1780-му році.
Під час другої світової війни Загорівський монастир зазнав значних руйнувань так, як в цьому монастирі воїни УПА під орудою Берези більше доби стримували натиск німецьких військ. Цей монастир увійшов у перелік 7 чудес Волині історичних. Саме приміщення аварійне, каже Ігор Баран, щоб ніхто не травмувася, воно зачинене. На стінах монастиря зберегись сліди снарядів та куль.
Одну із церков монастиря силами місцевих жителів відремонтували і зараз тут правиться.
“Взагалі у монастирі було три церкви. Була найбільша церква Різдва Богородиці, а там де зараз правиться це маленька церква – тепла церква, ще її у давнину називали”, — каже Ігор Баран.
У селі працює ліцей, на старостинський округ є два дитячих садочки, три пункти медичного базування, каже староста Роман Присяжнюк. Додає, що багато молоді живе та працює за кордоном та по містах, багато хлопців воює, 6 — загиблих.
