49-річний військовослужбовець Володимир Сидор із міста Луцька вчиться ходити на протезах для ніг. Боєць оголосив збір на електроскутер, бо не може пересуватися на кріслі колісному по місту через бар’єрність доріг і тротуарів.
Як розповів Суспільному захисник, наразі займається оформленням інвалідності, сподіваючись отримати першу групу.
Історія захисника Володимира Сидора
Участь у бойових діях лучанин брав вперше у 2015 році: воював під Луганськом, стояв на захисті Лисичанська та Сєверодонецька, які нині під окупацією. Коли розпочалася повномасштабна війна, Володимир Сидор почав службу на посаді стрільця у 141 окремій механізованій бригаді.
“Це була волинська наша волинська бригада. Як всі, проходив ЗВП, але просто мені вже було на той час легше, бо я вже воював і я знав, що куди, що по чому. Там, де, наприклад, я був в 2024-му році — село Таврійське, Новоолександрівка, то вони вже, на жаль, під окупацією. Їх (бійців РФ — ред.) було багато, і вони лізли й лізли”, — пригадує чоловік.
Найбільше ударів противник, зі слів Володимира Сидора, завдавав дронами та артилерією. Провізію, воду, медикаменти і боєприпаси на позиції, де був військовослужбовець із побратимами, доставляли дроном, який називають “Баба Яга”.
“Це дрон, який просто прилітає, скидає в точку медикаменти, боєприпаси. І ми йшли, не пам’ятаю вже за чим. За будовою, за всім ми йшли і туди ми ходили майже кожен день і було все нормально. В них є скиди на оптовлокні: його не видно і передвигаєшся бігом, біжиш. І просто я його зацепив напевно. Я так думаю. Ну і все: отямився — гіпс”, — говорить захисник.
1 грудня 2024 року Володимир Сидор отримав поранення на Запорізькому напрямку. Через тяжке поранення самостійно встати він не міг і втрачав свідомість. Його знайшли бійці з іншого підрозділу, евакуювали та відвезли у стабілізаційний пункт у Запоріжжя. Далі — операція у Дніпрі та ампутація двох ніг на рівні гомілок.
“Я думав, що у мене є ноги, але уже потім, як поїхав у Київ, зрозумів, що у мене немає ніг, але була ще реампутація лівої ноги. Це буквально тиждень часу. І рука ще, заділо руку. Я місяць пролежав у Києві і мене знайшли наші волонтери із Волині. Якось так повезло. У мене є така Віка “Ластівка”, вона у нас працює і мною опікується”, — розповів воїн.
Реабілітація та перші кроки на протезах
Після оперативних втручань Володимир Сидор продовжив реабілітацію у Медичному центрі реабілітації учасників бойових дій Луцької громади: почав займатися з фізичними терапевтами, ерготерапевтами.
“Перший раз, як став на протези, то було страшно і незвично. Дуже високо, мені голова крутилася. Соромився, може не так подивляться, а потім щось перемкнуло, переклацнуло щось. Ну, це всі такі самі люди, тільки трошки незвичайні. Я так не подорожував стільки з ногами, як зараз на протезах”, — сказав лучанин.
Фізичний терапевт медцентру Вадим Дударчук зазначив: чим вища ампутація, тим більше людина затрачає енергії, щоб зробити крок.
“Жоден протез не заміняє повноцінно ногу. Це як допоміжний девайс, який допомагає нам пересуватися. Треба баланс мати. Енергозатратність набагато більше. Якщо ампутація вище коліна, то у 200 разів більше людина затрачає більше енергії на той самий крок, чим людина із повноцінною кінцівкою”, — говорить медфахівець.
Зі слів фізичного терапевта, для покращення результату ходьби на протезах одним із завдань для Володимира став самостійний похід у магазин, з яким він успішно впорався. Загалом у реабілітаційному центрі лучанин перебуває три місяці, стільки ж пересувається з допомогою протезів та милиць.
“Ми вже фактично навчилися. Так як Володимир має досить свіже поранення, травму, то НСЗУ виділяє на таких пацієнтів 8 епізодів. Один епізод — це один реабілітаційний цикл. Держава каже, що реабілітаційний епізод має тривати 14 діб. У нас третій місяць Володимир з невеликими паузами. Ми змушені його виписати: він виписується і поступає до нас повторно”, — сказав Вадим Дударчук.
Фізичний терапевт додав, що Володимир засвоїв ходу сходами й нерівними поверхнями, як-от пандус. З його слів, складнощів у реабілітації додавало те, що у захисника внаслідок політравми пошкоджена рука та є контрактура пальців.
“Без милиць і підлокітні можем самостійно пересуватися з досить малою вірогідністю того, що він зможе втратити рівновагу чи упасти. Пандус – складний елемент ходьби: одразу іде нахил. Перший раз нам дуже складно було. Ми що спускаємося, що піднімаємося – під нахилом. Там треба контроль, баланс, рівновага”, — сказав медфахівець.
Асистентка ерготерапевта медцентру реабілітації учасників бойових дій Христина Петрик розповіла, що у пацієнта ще присутні рубці на куксах, тому у протезах йому ходити ще не зручно.
“Ми працюємо над розробкою, щоб полегшити ходу і також полегшити дрібну моторику і дії пов’язані з кистю. Ми значно розробили контрактуру у деяких пальцях і значно покращили хапання предметів так як воно було на багато зменшене і розтяг пальців ми так само збільшили”, — сказала фахівчиня.
Збір на трицикл для військовослужбовця
Аби мали можливість пересуватися вулицями Луцька та долати відстань до 50 кілометрів, Володимир Сидор оголосив збір коштів на триколісний електроскутер. Такий трицикл, каже чоловік, більш пристосований до доріг Луцька. Його вартість орієнтовно 50 тисяч гривень.
На електричному кріслі колісному, говорить лучанин, далеко виїжджати страшно, бо розраховане на 20 кілометрів дороги.
“Пару раз воно в мене вже глючило. Я міг виїхати, воно мені стало і що мені робити — не знаю. Це досить такий невибагливий вид транспорту. По місту він проїде. В нас є такі місця, що для таких як я — це ще той треш. Приїхати дуже тяжко, без сторонньої допомоги ти там нічого не зробиш”, — сказав військовий.
Фахівчиня із супроводу ветеранів війни у комунальній установі “Хаб Ветеран” Вікторія Андрійчук розповіла, що збір на трицикл, який оголосив Володимир Сидор, є його особистим бажанням. Щоб отримати електричний скутер за державною програмою, говорить фахівчиня, чоловік повинен отримати призначення і дозвіл від експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування (раніше — МСЕК).
“Йому ніхто не забороняє. Хто хоче, той надає йому кошти. Що стосується державної програми, враховуючи обставини, наш Володимир ще не має групи інвалідністі. Це людина має пройти окуліста, психіатра, чи він може керувати таким транспортним засобом, тому що він виїжджає на вулицю, може створювати ДТП, це і перешкоджання, їздити автомобілем, ходити людям”, — сказала фахівчиня.
На протезах вдома Володимир Сидор ще не був, бо проживає на 9 поверсі. Зараз лучанин намагається більше ходити, щоб звикати до фізичного навантаження. Попри це, говорить чоловік, електричний транспорт йому все одно потрібен.
“Пару раз тільки був вдома. Я фізично не дойду звідси до ГПЗ. Воно (крісло колісне — ред.) зламалось вже 2 рази, добре, що на гарантії. Можна скласти, здати на гарантію, але знову чекати. За день його не зроблять. Як мені кажуть: давно б воно зламалося, ти б вже став і біг би. Фізично навантаження дуже велике”, — сказав чоловік.
Окрім продовження реабілітаційного процесу, нині 49-річний лучанин проходить онлайн курс з основ проєктного менеджменту. Володимир Сидор — діючий військовослужбовець. На черзі у чоловіка — продовження ВЛК і ЕКОПФ.
“Я по собі бачу, що все можливо. Я перший раз встав на протези і зразу впав. Потім задав собі ціль – просто догори встати і піти. Все, я встав і ходжу. Тепер не тільки ходжу, вже й вже й по сходинках ходжу. Ну, не бігаю ще, навіть не танцював”, — зазначив чоловік.
Захисник додав, що в одному зі своїх снів бачив важко поранених військових без рук, ніг, очей, яким роблять операції. Володимир Сидор додав: зрозумів — раз вижив, значить, не все ще зробив на цьому світі.
