21 листопада Доросинівська громада провела в останню путь 22-річного нацгвардійця Ярослава Сада, який загинув, захищаючи Україну на Донеччині.
Про останню дорогу воїна пише газета «Наш край».
У центрі громади, в селі Доросині, відбулася громадська панахида. Холодний листопадовий ранок зустрів траурний кортеж тишею, яку зрідка проривало лише стримане схлипування й шелест синьо-жовтих знамен. Заплакані молоді дівчата стояли з букетами синьо-жовтих хризантем та червоних троянд — символу любові, які цього дня стали символом крові, відданої за свободу рідної землі.
Тут, у серці громади, почалося прощання з юнаком, який у 18 пішов служити, а в 22 загинув за Україну.
Після панахиди траурний кортеж рушив до села Кияж.
Маршрут пролягав повз Доросинівський ліцей — школу, у якій навчався Ярослав.
Учні вишикувалися коридором шани, тримаючи в руках державні прапори.
Дорогу перед кортежем встелили останніми осінніми квітами – барвистими хризантемами, що й справді цього дня сприймалися як квіти суму.
Ярослав Сад народився 20 квітня 2003 року у Вараші. Там закінчив молодші класи ліцею №1. Згодом разом із мамою та сестрою переїхав у село Кияж.
У Доросинівській школі хлопця добре пам’ятають як відважного, справедливого, щирого. Тут кажуть, що він з дитинства був справжнім бійцем. Ярослав дуже рано став дорослим і в 18 років пішов на строкову службу до військової частини 3077 НГУ.
У 2023-му підписав контракт, отримав позивний «Француз», а згодом перевівся до 12-ї окремої бригади спецпризначення «Азов». Його вибір був простим і зрілим: служити Україні. Служив чесно, вірно й до кінця.
Маскувальник 2-го інженерного відділення маскування 2-го взводу обладнання пунктів управління інженерно-позиційної роти батальйону підтримки, він щодня робив те, що рятувало життя інших.
11 листопада 2025 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Олександро-Калинове Краматорського району Донецької області, старший солдат Ярослав Сад загинув.
У Кияжі відбулося відспівування у храмі Православної Церкви України. Похоронили Ярослава на сільському кладовищі.
Після чину похорону військовий зняв із труни синьо-жовтий стяг і передав його матері. Мати притиснула прапор до серця, ніби востаннє обійняла свого сина… Їй також вручили шеврони та інші атрибути підрозділу, в якому ніс службу її син. Побратим Богдан розповів про те, яким воїном був Ярослав Сад, як прагнув потрапити в “Азов” і таки здійснив свою мрію… Воїни проголосили Молитву українського націоналіста – такого Кияж ще не бачив (загалом кияжці показали себе організованою громадою, до траурного кортежу на місці його формування долучилося понад 50 автівок)…
За традицією розділили весільний коровай — болючий символ обірваних мрій, нездійснених планів, зупиненого життя, яке лише починалося.
Ярослав Сад загинув, захищаючи Україну, свободу й мир для кожного з нас.
Його вибір став прикладом справжнього патріотизму, а його життя — коротким, але гідним шляхом Героя.
