66-річна переселенка Ірина Плотнікова із містечка Новодружеська Луганської області оселилася у приміщенні колишнього фельдшерсько-акушерського пункту у селі Троянівка. На Волинь жінка евакуювалася влітку 2022 року.
Читайте також: У Горохові обговорили розширення соціальних послуг для вразливих верств населення
Суспільному переселенка розповіла: в Україні родичів не має. Тікаючи від війни, з дому взяла лише документи та маленьку сумку речей, у гаманці мала 130 гривень.
“У спортивному костюмі і з маленькою сумочкою”
Ірина Плотнікова жила у селищі неподалік Рубіжного. Колись працювала на шахті, потім на хімічному заводі. Жінка пригадує, у 2014-му про евакуацію не задумувалася, інтенсивність обстрілів була іншою, ніж у 2022.
“Я, знаєте, даже не думала спершу виїжджати, але коли фронт прийшов, стали стріляти, то виїзд був уже важкий, — говорить Ірина Плотнікова. — Пряма дорога на Бахмут була перекрита, там був обстріл. Машини лежали побиті, горіли, трупи лежали. І вони звернули зразу в посадку, і ми полями виїжджали”.
За декілька днів щоденні обстріли дісталися міста Бахмут. Жінка каже: люди ховалися у підвалах і боялися, що їх засипле. Виїхати з прифронтової території пенсіонерці допомогли волонтери. Жінка зізнається: тоді нічого не знала про Волинь.
“Коли ми виїжджали, то нас питали: куди, чи є у вас родичі, знайомі, чи друзі? Ну, в мене нікого не було. Їхати було нікуди. Куди запропонували, туди і поїхали. На Волинь, значить на Волинь. Цілий вагон людей був”, — пригадує переселенка.
Спершу жінка приїхала у Маневичі, звідти потрапила у село Троянівка. Пенсіонерку безплатно поселили у приміщенні колишнього ФАПу. Облаштуватися допомогли небайдужі: несли їжу, постільну білизну і речі першої потреби.
“У мене речей ніяких не було. Їхала в одному спортивному костюмі з маленькою сумочкою, в кишені було 130 гривень. А тут в Манивичах в церкві. Я змогла взяти і взуття, і одежу, і пальто зимове, — додала Ірина Плотнікова.
“Там нічим жить”
З попереднього життя у жінки не лишилося світлин. Чи вцілів її дім на Луганщині і хто там тепер живе — не знає.
“Там води нема, газу, топити нічим. Там печі у нас в основному на вугіллі. Шахти розбиті, затоплені, розумієте? Там нічим жить! Я не знаю, хто там остався, як вони живуть? Ну це ж неможливо жить без нічого”, — каже пенсіонерка.
Нині жінка живе на пенсію 2700 гривень і допомогу від держави у розмірі 2 тисячі гривень. Цього, каже, вистачає на оплату комунальних послуг і їжу для себе і кішки, яку прихистила і назвала Кицюнею.
“Тут свої, рідненькі”
До життя на Волині, каже переселенка, уже звикла.
“Я вже тут прижилася і ви знаєте, вже їхати ніколи нікуди не хочу. Люди тут хороші. Я і не замітила, як три роки минуло. Таке почуття, знаєте, що я тут давно вже живу. Тут свої, рідненькі“, — додає Ірина.
У вільний від хатніх справ час жінка займається рукоділлям і перешиває придбані на секонд-хенді речі та одяг.
Читайте також наші новини у Facebook
