У вівторок, 17 грудня, живим коридором слави зустрічали свого Героя Миколу Дудка жителі Рожищенської громади. На дорогу, якою їхав востаннє вірний син України, вийшло чимало небайдужих людей.
Читайте також:Чорна звістка: на фронті поліг Герой з Волині
Микола Дудко родом із Рожища. Тут закінчив школу, здобув професію, працював зварювальником і звідси пішов захищати свою Батьківщину в липні цього року. За півроку військового життя він побачив чимало… Про що не говорять, а тихо плачуть…
Життя військовослужбовця обірвалося 10 грудня в лікарні селища Покровське на Дніпропетровщині, в яку він потрапив після важкого виходу з позиції, передає ВСН.
«Микола ніколи не жалівся. Він був хворий на астму, але все одно пішов захищати Україну. Коли потрапив на схід, нічого зайвого не розповідав, мабуть, щоб не турбувати рідних. Щоправда, одного разу обмовився про постійні прильоти. Казав, що на гучні вибухи вже ніхто й не реагує», – каже рідний брат Миколи Юрій.
Про Миколу в Рожищі відгукуються лише з добром. Кажуть, він був спокійним, щирим, завжди допомагав при потребі, нікому не відмовляв, мав золоті руки.
«Чи вдома, чи на фронті — Микола завжди знаходив час і сили, щоб допомогти. Вдома — що треба підварити, підлатати — завжди знав, що допоможе. Та й на війні допомагав хлопцям з ремонтом техніки. Хоч це в його обов’язки не входило. Словом, без діла він ніде не сидів…», — додає Юрій.
Тому й провести таку щиру людину, вірного захисника в останню путь, вийшло чимало рожищан. Навколішках і з живими квітами рідні, близькі, друзі та побратими вшанували його хвилиною мовчання під час мітингу-реквієму в сквері Борцям за волю та Незалежність, молилися разом зі священниками в храмі Архістратига Михаїла ПЦУ.
«Він пожертвував своїм життям, щоб завтра для нас знову настав новий день. Щоб діти пішли в школу, а ми на роботу. Щоб нащадки не знали цієї страшної війни, а український народ продовжував жити. Сьогодні важко родині, яку ми маємо підтримати, але треба пам’ятати, що Микола — воїн добра та світла. Низько схиляємо голови перед цим святим чоловіком і щиро співчуваємо родині. А жити треба! Заради пам’яті всіх воїнів, які віддали своє життя за кожного з нас, за свою землю, мову, за Україну», — промовив отець Ігор після панахиди у храмі.
Згорьований та мовчазний над домовиною батька стояв син Михайло… Він, як ніхто інший, знає, що таке бути на передовій і втрачати побратимів… На початку великої війни Михайло добровільно приєднався до війська. Два роки служив бойовим медиком на передовій. На його рахунку не одне врятоване життя. Власне, за особисту мужність, виявлену на полі бою, Президент України Володимир Зеленський удостоїв його високої державної нагороди — ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Цьогоріч Михайло демобілізувався через важку хворобу матері… Та війна наздогнала його тут і забрала найдорожче — батька.
Велелюдною ходою рожищани провели Миколу Дудка в останню його земну дорогу — на кладовище.
У день похорону йшов дощ, і навіть небо, здається, плакало, проводжаючи ще одного Героя, який пожертвував своїм життям заради нашого спокою. Відсьогодні Микола Дудка увійшов до лав «небесного батальйону» — тих, хто захищає Україну з небес.
Прапор, яким було вкрито труну, військові передали сину Миколи, а шану віддали військовим салютом — трьома залпами зі зброї.
Читайте також наші новини у Facebook